Вітаю!!!
Сьогодні вийшов новий розділ моєї новинки?

Ось невеличкий кусь сьогоднішньої проди:

— Що? — буркнув я, проходячи до столу.

— Та нічого… — він хмикнув. — Просто… гм, ну скажімо, звуконепроникні стіни в нас не дуже.

Я різко зупинився.

— Що ти сказав?

— Та нічого. Просто кабінет твій — під вікнами чергової частини. Там, здається, навіть чай не встигли допити, як ви з дружиною… ну, скажімо так, стали темою обговорення.

Я лише зціпив щелепу.

Тоді мені було начхати, хто що почує. Я хотів її — до божевілля. Забрати. Притиснути. Відчути. Бо тримався вже занадто довго.

Але зараз…

Полковник під час розмови так дивно глянув. Не напряму, звісно. Але я побачив у його погляді щось... Чорт забирай.

Мої думки перервалися, коли Єгор витягнув з внутрішньої кишені складений аркуш і, неквапно розгладивши, поклав переді мною.

— Тримай. Вона просила передати.

Я не питав що. Мені вистачило одного погляду, щоб упізнати.

Шрифт. Текст. Заява.

Ще одна.

Я не читав. Просто зім’яв її в кулаку. І розірвав навпіл. Потім ще раз. І кинув у смітник.

Посилання на книгу

https://booknet.ua/book/xochu-rozluchennya-b440365?tab=main

Анотація до книги "Хочу розлучення"

Я хочу розлучення. П’ять заяв, п’ять моїх жалюгідних спроб піти від нього… Але щоразу він зриває одяг швидше, ніж я встигаю зібрати валізу. Його пальці завжди знаходять шлях під мою білизну раніше, ніж я знаходжу дверну ручку. І тоді знову ніч, що стирає межі між ненавистю і бажанням.

— Вам уже відмовлено.

— Що? — я нахилилась уперед. — Я подала заяву, я маю право…

— Ви подали, а потім її відкликали. Чотири рази. І ще раз — по зв'язках — ваша заява навіть не була зареєстрована.

— Пан Зорін подзвонив. Він сказав, що ви знову посварились. І що до вечора ви помиритеся. Як завжди.

Я хотіла щось відповісти, різке й горде, але замість того промовила одне єдине слово:

— Паскуда.

— Перепрошую?

— Ні, не вам. Йому.

владний герой   кохання та пристрасть  дуже відверто

Посилання на книгу