Вітаю! Книга "Хвіст падучої зорі" завершена.

Мені хотілося створити казку, переплетену з реальністю, в результаті чого тут поєднуються досить дивні речі. І це все загорнуте в історію кохання і тут теж любителі можуть пошукати багато тропів)

Не спойлер, але якщо комусь цікаво:

На мою думку, останнім часом дуже мало нових творів по космічному фентезі ( це не воно, раптом що). Якщо в галузі цифрових технологій розвиток стрімкий, то в космічній сфері все не так результативно. Відповідно фантасти, які вже у думках добралися до сусідніх галактик, розв'язали і виграли там війни, побудували космічні імперії... а ми ще досі не можемо злітати на Місяць у вихідні... розчарувалися в цьому напрямку і просто створюють альтернативні реальності. Інші виміри, інші простори... в яких фантазія не обмежена навіть символічною необхідністю вдавати якесь наукове обгрунтування.

З іншого боку, розвиток ШІ як нашого близького майбутнього не породив у фантастиці по великому рахунку нічого, крім "повстання машин". Ну, хіба ШІ космічного корабля чи "розумний дім". Як на мене, сам швидкий розвиток цих систем змушує замислитись - чим ми відрізняємось від ШІ, крім матеріалу)). Коли наступає якісний стрибок від "просто аналізую і збираю інформацію" до "веду сам себе", " маю власні інтереси і сам приймаю рішення". І чи не є ми в минулому власне, таким самим експерементом? Чи не дивиться хтось на нас, як на інструмент, що виконує запрограмовані дії? І всі наші почуття, культура - просто цікавий побічний ефект? А вічне питання "душі"? Про яку всі впевненні, що вона є, але ніхто не може пояснити, що це таке?!         

  Не те щоб мені вдалося грунтовно розгорнути всі ці думки... але я принамні спробувала зачепити. Використовуючи міфи, релігії світу, історію... збираючи ці елементи як мозаїку, намагаючись по новому скласти історію світу, і спрогнозувати його можливий розвиток.