Ми зрозуміли один одного

Всім привіт. Продовження книги "Літо у мережі" вже на сайті.

Фрагмент глави: 

— Моя сім’я до дев’яти років була цілісна, щаслива. Але… коли мені виповнилось дев’ять ми дізнались, що у мами рак… грудей. Остання стадія. Вона нікому ніколи не казала, що у неї щось болить. Вона згасала на очах. І коли вона померла — я затамувала подих — я лишився сам.
— Сам? — пошепки запитала.
— Майже сам. Тато закрився у собі. Фізично він був присутній, але… Мене підтримувала мамина сестра — Олена. Вона наче замінила мені маму. Коли вона не могла зі мною сидіти, то відвозила до дідуся та бабусі. Пам’ятаєш розповідав?
— Пам'ятаю.
— А у вісімнадцять почав жити самостійно, тобто сам. Тітка сказала, що я дорослий та дала мені ключі від квартири — він замовк і я зрозуміла, що це вся історія.
— Знаєш, а ми з тобою і в цьому схожі. Я теж втратила близьку для себе людину — тата… Три роки тому. Інсульт. У мене з татом були хороші стосунки. Він єдиний хто вірив, що я стану художницею. За два роки до смерті… він подарував мені мольберт та фарби. Я була дуже щаслива. Стрибала від щастя. Але… Коли тато помер, я поставила мольберт за двері, щоб його не бачити. Бо як тільки бачу мольберт, то згадую про тата і плачу.
— Історія не краще за мою — сказав Рома та зітхнув.
— Так, тому може через це розуміємо один одного?
— Можливо… Знаєш, Ліз. Якщо твій тато подарував тобі мольберт, то він дійсно вірив. Я думаю, він би хотів, щоб ти й надалі малювала — почула ці слова та задумалась. Мовчала декілька хвилин. Рома звик до нашої тиші, тому й не продовжував розмову.

— Схоже, що ти правий — я проковтнула сльози — …А у тебе залишилось щось від мами?
— Є таке… Скриня з її речами. Але я її ніколи не відчиняв.
— Чому?
— Чесно… Не знаю.

Всім гарного дня та мирного неба.