"Темні душі" 3 глава:

— Ти знаєш, що говориш уві сні? — питає він, коли я прокидаюся. Простягає мені термос із гарячою розчинною кавою, звареною завдяки якійсь китайській автонагрівачці.

— Вдруге чую. Від тебе, — кажу я й роблю ковток. Гірко, але бадьорить.

— Ти постійно шепочеш: "Не треба. Мені боляче. Відпустіть." Так тихо, ніби в тебе сил немає навіть закричати.

— Кошмари. Вони такі, — опускаю очі.

— Що трапилось? — запитує він.

— Насправді я не знаю... Пам’ятаю, що на мене хтось напав іззаду, повалив на землю. Далі тільки біль і світло… — я заплющую очі й раптом згадую. Блакитні очі. Вони дивилися на мене так спокійно, як хвилі, що заколисували і з ними біль відійшов. У животі щось пурхнуло.

— А потім я прокинулась у лабораторії «Астер». І зустріла тебе.

Рік мовчки слухає. Киває, ніби щось для себе вирішує.

— Я бачив, як військові вивантажували тіла, а працівники «Астер» їх приймали. Було повне пекло, та якщо розкинути мізками, схоже, вони проводили експерименти на людях.

Я ледь не давлюсь гарячою кавою.

— Думаєш, вони ставили досліди і на мені?

— Якщо так, то чому тебе залишили? Ти жива, ціла, активна. Думаю, або щось пішло не за планом і вони втекли, залишивши тебе там, або…

— Або? — перепитую, відчуваючи, як стискається горло.

— Або все вдалося. І тепер ти Людина-павук, — він гучно сміється. Я штовхаю його в плече.

— Дурник, — сміюся у відповідь.

 

The Chain - Fleetwood Mac