Перша книжка , особлива для кожного

Бачу вашу зростаючу активність на "Шахрайці" — і це неймовірно мене тішить.
Адже саме ця книга була моєю першою. Найдорожчою. Унікальною, неповторною — такою, яка завжди залишиться особливою для мене.

Хоч починалося все зовсім не романтично, а з візиту до психотерапевта.
Діагноз депресія став несподіванкою. Усе розпочалося ще одинадцять років тому після важких пологів. Дванадцять годин перейм із інтервалами в 30–60 секунд. Я була недосвідченою і не розуміла, як це "має бути насправді". Просто питали:
— Можеш терпіти?
А я що? Кивала приречено:
— Можу...

Тільки згодом я зрозуміла, наскільки все було неправильно. Бо страждала не лише я — найбільше дісталося дитині. Він народився фіолетовим... але для мене був найкрасивішим у світі.
Щоправда, чоловік, не засліплений гормонами, на моє запитання "На кого схожий?" відповів дуже впевнено:
— На гуманоїда.

Але пологи виявились лише прелюдією до справжнього кошмару.
Дитина не спала. Взагалі. Прокидався кожні 15–30 хвилин. Я ловила сон де могла — навіть у парку, на лавці.
Безкінечні походи до лікарів і стандартні відповіді: «Через місяць стане краще. Через три. У рік точно...»
Змінилося в три роки. І то — не одразу.

Малий почав спати, а я — ні.
Я пройшла всіх невропатологів міста. Мелатонін, вітаміни, біфрени, адаптоли — нічого не працювало. Тиск був низьким, багато препаратів — під забороною. Та я втягнулася.
Прокидалась по 10–15 разів за ніч. Жила так.

А потім щось зламалося. Я перестала спати зовсім — одну ніч, другу...
І тоді пішла в приватну клініку до лікаря, у якого лікувалися мої діти. (Так, через шість років я народила ще одну дитину. Сама собі дивуюсь!)

Після години розмов лікар розвернув до мене ноутбук:
— За результатами тесту у вас не просто депресія. Важка форма. Занедбана.

Призначив лікування: медикаменти + психотерапія.
Я, наївна, вирішила «швиденько розібратись». Психіатр, таблетки — ок. Але йду й до психотерапевта. Хоча… мені здавалося, що він мені зовсім не потрібен. Бо я й сама чудово усвідомлюю причини своїх проблем і навіть знаю методи їхнього вирішення. Просто не маю сили та мотивації — виснажена, без сну.

Але цей чоловік виявився дуже приємним.
І саме він повернув у моє життя читання. А ще запропонував спробувати знову писати. Колись у дитинстві й юності це приносило мені радість.

Думаю: А чом би й ні?
Часу вдосталь. Бізнес працює без моєї участі. А сірі будні хочеться чимось наповнити.

Випадково натрапляю на Букнет.
Довго зависаю над першою главою. Бо не розумію навіть, про що маю писати. Востаннє читала книжку п’ять років тому.

Але натхнення прийшло в процесі — і мене вже не зупинити.
Одна історія. Друга. І от я вже пишу три книги одночасно (бррр, страшно згадати, як я тоді плуталась).

То ж книжку «Шахрайка : шлюбна афера » я не виношувала роками. Вона народилась в моменті— з чистого аркуша й абсолютно порожньої голови. А потім почала обростати подробицями. Саме тому я вирішила її переписати — виправити всі нестиковки та адаптувати під свій стиль, який сформувався пізніше.

✨ А як з’явилася ваша перша книжка?
Чи пам’ятаєте той поштовх? З чого все почалось? Дуже цікаво було б дізнатися ваші історії