Він не дав мені навіть шансу сказати «ні».

Рішучий, мов стихія, він підняв мене на руки, наче я нічого не важила, й поніс до своєї машини.

— Що ти робиш?! — виривалося з мене, але його погляд був занадто холодним і владним.

Двері зачинилися за моєю спиною, а я зрозуміла, що заблокована.

«Відпусти мене!» — мої слова розчинилися у повітрі, але він не слухав. Лише наблизився, і я відчула його подих біля своєї шиї. Серце шалено калатало. Мить — і його губи торкнулися моїх, знімаючи всі сумніви.

Це було, як грім посеред ночі. Як заборонений вогонь, у який хочеться ступити, навіть знаючи, що він спалить.

Я не повинна була цього дозволяти. Але не зупинила.

Між нами розгорілася напруга, від якої неможливо було втекти. А потім… тиша. Він холодний і мовчазний, а я — розгублена, з тремтячими руками та серцем, яке зрадницьки просить продовження.

Що це було? Примха? Безумство?