Рецензія на "Призму" Валерія Калінова

Щойно закінчив читати "Призму" і маю поділитися враженнями!

Отже, це не та фантастика, де масштабні космічні польоти чи іншоплатеняти захоплюють світ. Тут зовсім інша історія — про те, що всіх нас колись мучить, але ми рідко говоримо вголос. Автор взяв і поставив свого героя в ситуацію, коли той просто не розуміє, хто він такий і навіщо взагалі живе. Проста, здавалося б, ситуація, але як же вона чіпляє!

Калінов пише дуже атмосферно. Ця темрява і тиша, про які він розповідає з самого початку, — вони не просто декорації, а такі собі персонажі. Читаєш і відчуваєш цю незручну тишу, коли залишаєшся сам із собою і починаєш ставити ті самі "прокляті" питання: а хто я? а що роблю? а в чому сенс?

Мені сподобалося, що автор не намагається дати легкі відповіді. Його герой шукає, мучиться, потсіно ставить одні і тіж запитання — і це дуже по-людськи. Іноді навіть забуваєш, що це фантастика, настільки все близько до реального життя.

Правда, є пара моментів, які трохи заважали. Інколи автор занадто захоплюється філософськими роздумами про одне і теж, наче розжовує читачеві — деякі місця аж надто затягнуті, хотілося сказати "окей, зрозуміли, рухаємося далі". А ще — можна було б додати більше конкретних деталей авантопсту, бо іноді не дуже зрозуміло, де і коли все відбувається. Трохи більше "м'яса" до цих філософських кісток не завадило б.

Якщо любиш книжки, які змушують думати, а не просто розважають — бери обов'язково. Тільки готуйся до того, що після прочитання сидітимеш і роздумуватимеш ще довго. Власне повільний темп оповіді цьому сприяє.

Загалом, рекомендую. Калінов — цікавий автор, варто стежити за його творчістю.