Я тут вирішила вбити двох зайців одним постом.

Працюю над новою книгою — трохи вже заціпала її у своїх блогах — і планую почати викладати її на початку серпня. Так от, я вирішила дати героям волю: хай роблять, що хочуть. Звісно, буде любовна лінія. Але не все буде так просто, як їм хочеться. Я ж усе-таки авторка.

І далі — маленький спойлер. Але подаю його в цікавий спосіб.
Перший фрагмент — моя чернетка.

"Маркус старанно оминав зустрічі з Карін. Для нього це вже було не те, що спостерігати за нею коли вона спить, чи в невидимому костюмі. Він пам'ятав її, а вона його ні. Пам'ятав їх дитячі забави. І пам'ятав якою вона була. А зараз Карін не така. Він спочатку має повернути їй здатність відчувати. А тоді можливо вони зустрінуться….

Та його заклопотаність та зосередженість  зіграла з ним жарт. Він не помітив як вона зайшла до лабораторії.

• Ти - доктор? Хлоя казала про тебе. Це ти створив вакцину.

Від здивування, Маркус ледь втримав пробірки. Її голос.  Він так давно не чув цей голос, що журчить немов струмок, ніжний та тонкий, але не писклявий.

• М …да…  Маркус….. я , - ледве зміг промовити.
• А чому я іноді відчуваю, а іноді - ні.,- запитала  Карін, кілька разів при цьому кліпнувши очима.

Саме таку картину і побачила Хлоя, коли зайшла до лабораторії. Розгублений Маркус, шурхав свій халат і мовчав. А Карін дивилася на нього і часто, часто кліпала.

• Нам потрібно збиратись на нову місію, Карін.?, - вирішила допомогти Хлоя, з Доком вона ще встигне поговорити, можливо після місії. А ще підтвердить деякі свої здогадки."

Другий — той самий текст, але вже вичитаний і вичищений за допомогою ШІ.

"Маркус старанно оминав зустрічі з Карін. Для нього це вже було не те, що спостерігати за нею, коли вона спить, чи в невидимому костюмі. Він пам’ятав її, а вона — його ні. Пам’ятав їхні дитячі забави. І пам’ятав, якою вона була. А зараз Карін — не така. Спершу він мав повернути їй здатність відчувати. А тоді, можливо, вони зустрінуться…

Та його заклопотаність і зосередженість зіграли з ним злий жарт — він не помітив, як вона зайшла до лабораторії.

— Ти — доктор? Хлоя казала про тебе. Це ти створив вакцину?

Від здивування Маркус ледь не впустив пробірки. Її голос… Він так давно не чув цього голосу — голосу, що журчить, немов струмок: ніжного й тонкого, але не писклявого.

— М… да… Маркус… я… — ледве промовив він.

— А чому я іноді відчуваю, а іноді — ні? — запитала Карін, кілька разів кліпнувши очима.

Саме таку картину й побачила Хлоя, коли зайшла до лабораторії: розгублений Маркус, що шарудів своїм халатом і мовчав, і Карін, яка дивилася на нього й часто-часто кліпала.

— Нам потрібно збиратись на нову місію, Карін, — вирішила допомогти Хлоя. З Доком вона ще встигне поговорити — можливо, після місії. А ще підтвердить деякі свої здогадки."
 

Так виглядає моє письмо до та після редагування. Порівнюйте ;)

А я пішла писати далі...