Збірка страшних історій

— Покатай! — вимагав Крістіан, смикаючи дядька Тута за розкішну золотисту гриву. Той робив вигляд, що спить, і лише іноді його довгий хвіст бив батогом по землі, піднімаючи пил. Літо видалося сухим, і всі чекали дощів, втомившись від спеки.

— Покатай-покатай! — до голосу Крістіана приєднався тоненький писк Сальми. Вона залізла на дядечка Тута і обійняла його за шию тонкими, немов прутики, руками. Дівчинка здавалася ще блідішою, ніж зазвичай, лежачи на золотистому леві з обличчям людини.

Спочатку діти боялися цього лева, а він ображався. Дядечко Тут цього літа вперше приїхав у гості до сестри, у минулому — єгипетської цариці, а тепер ледь пересувається в своїх потемнілих від часу бинтах, — і йому спочатку було дивно грати з дітьми, що жили по сусідству. Їхній величезний білокам'яний будинок із зеленим свіжим газоном був нестерпно нудним, а ось у зарослому саду тітоньки Ніфер, у вічній напівтемряві, серед високої нестриженої трави, дітям було роздолля. Ніхто не вимагав поводитися пристойно, ніхто не намагався загнати їх мити руки і обличчя, ніхто не читав їм нотації!

— Покатай! — знову сказав Крістіан.

І дядечко Тут невдоволено забурчав. Але встав і покірно поплентався вузькою стежкою саду, серед високих кущів, а білі суцвіття серед гілок здавалися тенісними м'ячиками, які хтось причепив тут для жарту.

Сальма блаженно посміхалася, погойдуючись на м'якій спині дядечка Тута, Крістіан гордо крокував попереду – ще б пак, у нього на повідку величезний лев! Так і йшли вони по саду, поки не опинилися біля ганку – високі потріскані колони підпирали дах веранди, а зсередини доносився аромат кориці, гвоздики і кави – здається, у тітоньки Ніфер гості. Вона визирнула у вікно, переконалася, що дядечко тут, і знову зникла за картатими фіранками.

— Хто приїхав до вас сьогодні? — запитав Крістіан, відпускаючи повідець і гладячи лева по золотистому боці.

— Здається, це родичі з Індії, — відповів дядько Тут незадоволено — він не любив змієлюдів, що жили в тих краях. — Але неважливо — я все одно зараз йду спати. А ти не забудь відвести додому сестричку.

— Не забуду! – серйозно сказав хлопчик, і його погляд став сумним.

Сальма зісковзнула зі спини лева і тепло попрощалася з дядечком Тутом, пообіцявши знову прийти в гості.

— Ходімо, малятко,  — Крістіан взяв її за руку і повів до міського кладовища.