Я не знаю, коли саме все це стало книгою. Не чернеткою, не ідеєю, не довгим «а що, якби», а — книгою, яка живе. Дихає. Іноді гарячково спішить, іноді завмирає у тиші діалогів, іноді — заплутує мене саму. Але живе.

Майже половина вже позаду. І я не лише бачу, як трансформується героїня, — я вчуся разом із нею. Її втечі, болючі зупинки, її злети — не фантазія. Це дуже людське. Я дивлюся на неї як на людину, а не персонажа. І на нього — теж. На того, хто був тінню, спостерігачем, іноді антагоністом. Але щось змінюється.

Майже пів книги написано — і вже не можна відмотати назад. Цей світ існує. Ці емоції — справжні. Це не просто текст. Це подорож. І якщо ти читаєш — значить, ідеш поруч. А це — найбільша цінність.

Дякую, що ви зі мною.

Новий розділ "Барбекю у Африці" вже на Букнет.

Ось вам уривок:

— А ти? — подивилась йому в очі. — Справжній?

Мовчання. І в тому мовчанні вона побачила — його. Не образ, не стратегію. Людину. Зі слабкостями, з помилками, з дивною вірою, що можна побудувати дім із контролю, а не з присутності.

— Я не знав, що ти тут будеш, — сказав він.

— Я теж не знала.

Вони сіли на лаву. Навколо — сонце й сміх. Хтось виносив каву, хтось говорив голосно телефоном. Але між ними стало тихо. Не глухо — тихо, як у лісі, коли обидва нарешті зупинились. 

І так, яку найбільшу книгу ви читали?

Яка там приблизно кількість сторінок?

Очікую на ваші коментарі.

Гарної ночі.