Всім привіт. Хочу попередити, що графік оновляння книг буде змінений.
Книга "Без права на страх" оновлення будуть через день (сьогодні оновлення не було, буде завтра).
Книга "Літо у мережі" оновлення будуть також через день (сьогодні буде оновлення).
І декілька спойлерів книги "Без права на страх":
****
Проходячи повз кабінет, де зазвичай проходять планерки. Ми всі сьогодні там були, тож кабінет був відчиненим. Я вже дістав ключі, щоб замкнути двері, але побачив на столі блокнот. Підійшов до столу та подивився на нього. Це був простий бордовий шкіряний блокнот, трохи подертий. А головне відкритий. А саме на першій сторінці.
“Гончарук Олеся Олексіївна”, номер телефону та адреса пошти. А трохи нижче написано декілька речень: “У кожного є своя іскра. У когось — вогонь. У когось — страх. У когось — мовчання.”
Я взяв у руки блокнот та на автоматі почав гортати його. І тут раптом побачив своє ім’я та прізвище.
— “Савчук Ігор. Не говорить зайвого. Увагу тримає в тиші. У нього очі людини, яка багато бачила — і ще більше не показує. Але коли мовчить довше звичного — значить, щось болить. Тоді краще мовчати поруч. Просто бути.” — прочитав пошепки та усміхнувся. Вона бачить… І, як на мене, більше, ніж хотілось би. І це трохи лякає. Але й цікавить водночас.
****
— Собачий притулок “Теплі лапки”. Задимлення, можлива пожежа. Коротке замикання. В будівлі можливо люди. Виїзд негайний.
Я поклав слухавку та подивився на Олесю, яка в цей час вже збиралась виходити.
— Треба будити всіх. В притулку для собак можлива пожежа.
Ми негайно вибігли з кімнати. Всіх підняли. І тільки у машині я сказав куди їдемо. І зрозумів, по виразу обличчя Стаса, що це не простий притулок. Цей притулок належить його дівчині — Зоряни.
Їхали ми швидко, я дивився на Стаса. Його руки вже тремтіли, а сам був блідий. І зрозумів, що його краще близько до будівлі не підпускати. Але ж характер у нього такий… спокійний, але коли щось трапляється, то це вибух.
Ми приїхали на місце. Вогню ще не було, але з вікон йшов густий клубчастий дим.
Всі вийшли з машини. Всередині двору побачили двох жінок та хлопця. Стас кинувся до них.
— Де Зоряна?!
— Всередині у лівому крилі, повернулась за цуциками в медичний бокс, — сказав хлопець. І все що треба Стас почув та побіг у середину.
****
Я проковтнула ком, який з’явився у горлі, повільно видихнула. Та зі словами “Все буде добре” зібрала думки до купи.
До нас підбігла жінка. Очі червоні не тільки від сліз.
— Я — директорка дитячого садка Валентина Павлівна.
— Всіх евакуйовано? — запитав Ігор, переконуючись у словах, які сказав диспетчер.
— Ні. Там ще двоє дівчаток близнючки Аліна і Марійка та хлопчик Назарчик. Вони схоже злякались та заховались. Ми не змогли їх знайти. Думали, що вивели всіх, але потім не дорахувалися трьох. А йти назад вже було неможливо. Там нічого не видно.
— Зрозуміло, — Ігор повернувся до нас — Женя, Діма усередину з запасного входу. Артем, Олег рукав, водопостачання. Стас, Олеся розгортайте тут медпункт…
— А ми? — запитала я.
— Стійте тут. Будете резервом на заміну або приєднаєтесь за сигналом.
— Але ж там… діти — тихо сказала Віка. Я глянула на неї та зрозуміла, що вона цим хотіла сказати. Ми подивились одна на одну та зрозуміли, що треба діяти.
— Впевнена? — прошепотіла я.
— Так — майже чутно відповіла Віка. В її очах страх, а також рішучість. Я показала жестом, щоб ми побігли. І ми побігли...
Всім гарного дня та мирного неба.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМолодець)
Лада Короп, Дякую)
Наснаги автору))) Ви велика молодець)) Так тримати)) ;)
Полiна Крисак, Дякую)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати