Вітаю!

Любі, запрошую до нового розділу роману, "Хранитель зачарованого лісу".

Уривок.

Помічаю, що велетень зупиняється. І я теж припиняю задкувати, а він кидає: 

— Чудне ти дівча. Я ж просто йшов стежкою. А якби ти не ловила ґав, то побачила б мене раніше. 

Я не вірю у почуте. Хоча я справді більше дивилася під ноги, ніж по боках, а потім озирнулася. 

— Хто ти? — з острахом питаю. 

— Людина. 

У голосі чоловіка чую іронію, і це дратує мене. 

— А, то я не бачила, — фиркаю й не можу заспокоїтися. — А одяг на тобі чому такий дивний? Людина?! 

Відповіді на це запитання я не отримала, тому, розвернувшись, іду у протилежний бік від дуба. Не можу впоратися зі страхом. Я хоч бачила цього чоловіка всього кілька хвилин, але він здався мені надто молодим для того чоловіка, про якого всі розповідають. І бабуся про нього часто розповідала. Вона називала його хранителем лісу. 

Бабусі вже немає, а вона ж, на хвилиночку, прожила до глибокої старості. Спантеличено кліпаю, бо цей чоловік на стежці справді молодий. Йому приблизно під сорок, а може, й молодше, хоча через його бороду важко сказати, скільки йому років. 

А може, це не той, про кого легенди ходять? Тоді хто це?

Новинка тут...

Приємних емоцій!