Ювілейна кількість

Привіт, любі читачі вдячна вам за увагу до історії кохання Грега і Хіль. Вона набрала свої перші 2000 прочитань.

"Полум'я кохання" 

Ця книга є Спін-офф з циклу "Палаюча корона".

Королівський указ — не просто слова.
Коли володар наказує віддати доньку за звичайного вартового, вибору немає.
Вона — заручниця політики, він — чоловік із серцем, зайнятим коханням до іншої.
Холодність їхнього шлюбу здається непорушною стіною, доки спокійні вечори не розбиває замах на молодого короля.

Раптовий страх за життя чоловіка розкриває в героїні нові почуття, а смерть батька і холодність матері ламають усе, що було колись. Лише підтримка чоловіка допомагає їй вистояти.

Ця історія про боротьбу між обов’язком і почуттями, про холод, що може розтанути, і про полум’я кохання, здатне зігріти найзмерзліше серце.

Поділюся з вами абзацом з книги:

Сутінки повільно огортали місто, мов теплий серпанок, коли Грег нарешті повернувся з патрулювання. Він був стомлений. Рухи були важчими, ніж зазвичай. Сьогодні вони знайшли ще одну групу змовників, і йому довелося гнатися за одним із них крізь вузькі вулички аж до самого вечора.

Я підійшла тихо, майже не видаючи звуків. У долонях — волога холстина, ще тепла від моїх рук. Зупинилась за його спиною й на мить завмерла. Так близько — і водночас далеко.

Обережно торкнулася його спини — ніби боялася порушити щось крихке, невидиме. Шкіра була гаряча, розпечена втомою й напруженням, і навіть вечірня прохолода не змогла втамувати той жар.

Я змахнула краплі поту, які блищали між його м’язами, і відчула, як мої пальці самі тягнуться далі. Спершу — по тканині, потім — просто по шкірі. Повільно, ковзаючи, мов вивчаючи. Я вивчала його напам’ять, вдихала запах солі, вітру й диму. Запах чоловіка, який став моїм світом.

Він розвернувся. Тепер переді мною — не просто спина, а погляд. Очі. Втома і спокуса, бажання і мовчазне питання: ти теж це відчуваєш?

Я провела пальцями по плечу, ковзнула вище — на шию. Долоня лягла на щоку, вкриту м’якою щетиною. Від того дотику в мені щось здригнулося, солодко й болісно. Моє серце билося гучно, відлунюючи в грудях. Здавалося, він мав це чути.

Пальці торкнулися його губ — м’яких, теплих, спраглих.

Він нахилився ближче.

Дихання змішалося, бажання поцілунку змагалося з нерішучістю. Але це тривало лише мить. Я опустила руку, віддаючи йому право зробити крок.

І він зробив.

Його губи торкнулися моїх — спершу несміливо, мов перевіряючи, чи це не марення.

Потім — гарячіше. Його язик ковзнув по верхній губі, і крізь мене пройшов дрож. Пульс застрибав, тіло натягнулося, наче струна.

Руки обвили мою талію, ніжно, але впевнено. Він тримав мене так, ніби знав — я можу відступити. Але я не тікала.

Я плавилася в його дотиках, тонула в цьому поцілунку, втрачала думки й себе.

Я хотіла більше.

Більше тепла, більше близькості, більше нього.

І я піддалася.

Я привідкрила губи — і в той самий момент все змінилося. Його язик увірвався всередину, зустрів мій із нетерплячою ніжністю, майже розпачем. Це вже не був просто поцілунок. Це була прірва, у яку я падала з розплющеними очима, бажаючи летіти ще глибше.

Щось перевернулося в мені. Щось, чого вже не зупинити.

З любов’ю до історій —
Серена Давидова