Вона приходить. Один раз на рік. В той самий день.
 І він — теж. Якщо зможе. Якщо не зламається. Якщо ще живий.

Я щойно виклала дві нові глави — і це, мабуть, найінтимніше, що писала.
Бо цього разу — вперше ми бачимо його сторону.

❝Я не ставлю собі запитань. Не питаю, чи поїду.
Я знаю, що поїду. Вже вкотре.
Бо є тільки два варіанти:
Або я її побачу — і трохи житиму.
Або ні — і щось у мені згасне.❞

Вона — мов тиша, що гріє і ріже.
Він — мов запізніле літо, що завжди зникає до початку справжнього.

Ми з вами пройшли вже п’ять зустрічей.
А тепер — шоста.
І цього разу хтось міг не прийти.

Якщо ви любите історії, де головне не скільки разів зустрілись, а скільки разів не змогли відпустити — вам сюди.

 Чекаю на вас у коментарях.
Чи вірите ви в таку любов? Ту, яка приходить… тільки раз на рік?