Невеличний анонс сьогоднішнього розділу роману ЧАС РОЗПЛАТИ НАСТАНЕ У ЛИПНІ 

Сам будинок відшукався на схилах Бродвею. Схований від вулиці величезними ялинами, піднятий над тротуаром високим фундаментом, він ошатно виглядав в стрункому рядочку приватних особняків. Але Малкольм помітив повну відсутність авто поряд. Це, а ще цілковита тиша, недвозначно повідомляли про те, що в цьому домі ніхто не проживає.

Його вже чекали. Незважаючи на дворічну відсутність власників, в будинку працювали з десяток людей: садівник, кухар, кілька покоївок, управитель та ішні помічники. Саме управитель, містер Мелоді, чекав Малкольма на сходах, що вели від тротуару до огороженої території особняку Вокерів.

— Детективе, — схожий на дворецького британських лордів з фільмів про європейську знать, управитель велично ступив назустріз таксі, з якого вийшов Малкольм, чемно простягаючи руку. — Радий вітати вас, сер! Ваш дзвінок вселив в наші серця крихту надії…

— Мені шкода, містере Мелоді, та, бояся, ця надія передчасна, — не став лукавити Малкольм, — Боюся, я, скоріше, з невтішними новинами.

Вишкіл і манери завадили Мелоді виявити свої емоції, але тінь щирого горя в його погляді Малкольм все ж встиг вловити. Цей немолодий вже — років на десять старше самого детектива — управитель засмутився цій новині, але зумів опанувати себе і люб’язно запросив Малкольма усередину.

— Будинок хоч і порожній, але чекає містера Вокера додому, — розповідав містер Мелоді, прямуючи лункими просторими коридорами на крок попереду детектива. — Ми чекаємо, сер, усі ми. Я маю на увазі, персонал. Будинок доглянутий і чистий, на кухні завжди є свіжі продукти, а сад виглядає ідеально. Крісті — наша старша покоївка — щодня замінює квіти у вазах. Містер Лайонел обожнює троянди незвичних кольорів, і ми завжди ставили свіжі букети в його кабінеті, сер. Те, що господар не вдома, не означає, що ми порушимо цю традицію! — з неприхованою гордістю повідомив управитель.