Як не повірити батькові?

Лунає гімн України, а потім починається тяганина — виступ директора, завуча, і настає черга батьків. Першим, звісно, виходить мій. Виголосивши промову, він спускається в зал і сідає поруч зі мною. 

— А де твій песик, Артур, здається? — цікавиться батько презирливо.

Ігнорую його запитання, вдаючи, що не почула, але батько продовжує: 

— Тебе не цікавить, чому він не прийшов на випускний? — ледь примружившись, допитується він. 

— Ти щось знаєш про це? — різко повертаюся до нього. 

— Знаю… Учора він прийшов до мене просити офіційного дозволу залицятися до тебе.

Завмираю. Артур казав, що планує зустрітися з моїм батьком, але я думала, він зробить це вже після випускного. 

— Судячи з виразу твого обличчя, ти була в курсі. 

— Так! Ми з Артуром кохаємо одне одного та все вирішуємо разом! — гордо заявляю я, піднявши підборіддя. 

— Напевно, не все… — загадково каже батько, а на сцену тим часом виходить хор першокласників із піснею «Прощавай, рідна школо».

А після них маю виходити я. 

— Про що ти? Тату, мені зараз виступати! Після цих малих! 

— Тоді я у двох словах: я запропонував Георганову гроші — десять тисяч баксів. За те, щоб він більше ніколи не з’являвся у твоєму житті. 

— Упевнена, Артур відмовився! — рішуче відповідаю я, хоча й розумію, що сума просто величезна. 

— Ти його бачиш у залі? — недбало відкинувшись на спинку сидіння, тріумфуючи цікавиться батько. 

— Ні, але… 

— Георганов узяв гроші й ще вчора виїхав із міста.

Їхній роман був пристрасним і коротким, але його фінал став для неї боліснішим за всі попередні випробування. Коханий загинув, залишивши її саму з дитиною на руках.
Майже через три роки доля дарує новий шанс. У її житті з’являється чоловік, який знов розбурхує кров.
Що між двома її коханими спільного, крім імені? І чи тільки в ньому причина того, що її так невблаганно тягне до цього, нового?
Він завойовує її серце, будуючи стосунки... І все йде ідеально, поки правда все не руйнує.
Він не відступиться від жінки, яку кохає. Але чи зможе вона пробачити того, хто змусив її повірити у свою смерть?
«… я бачу очі Дарії в цей момент…
Почався зворотний відлік…
Впізнавання. Розуміння. Крик.
Я знаю, що буде далі…»