Топ-10 головних помилок при написанні діалогів

Привіт, колеги-письменники! Пропоную пройтись по діалогах, а точніше по помилках при їх написанні) Може з чимось ви будете не згодні, або навпаки двома руками "за", про це буде цікаво почитати в коментарях! 

 1. Діалог заради діалогу ("бла-бла, і що?")

Коли персонажі говорять, але це нічого не дає сюжету чи характерам.

Як звучить:
— Привіт.
— Привіт.
— Як ти?
— Нормально. А ти?
— Та нічого.

Що з цим не так: Це не сцена. Це телефонна розмова між двома деревами. Кожен рядок має щось робити: розкривати, змінювати, нагнітати.

2. Експозиція в лоб ("пам'ятаєш, брате, як у 1986-му...")

Персонажі говорять не одне з одним, а з читачем, щоб дати бекграунд.

Як звучить:
— Як ти знаєш, Марко, ми були разом у сиротинці з трьох років.
— Так, і саме тоді ти вперше викрав мене з пекла.

Що з цим не так: Жодна жива людина так не говорить. Якщо ти не актор у поганій мильній опері — не треба.

3. Усі говорять однаково (клонована балачка)

Вік, соціальний статус, освіта, психіка — не мають значення, бо всі персонажі звучать як автор.

Що з цим не так:
Нема характеру, нема інтонації, нема впізнаваності. Всі як Siri на різних тілах. Хай граф говорить як аристократ, а найманець — як вулична лайка з ніжністю до матюків.

4. Діалоги без дії ("порожній театр")

Вони просто говорять, ніби в чорному вакуумі. Ні жестів, ні міміки, ні навколишнього світу.

Що з цим не так:
Текст стає схожим на сценарій для радіоспектаклю. Читач губиться — хто де, хто кому і що відбувається.

5. Беземоційне цвірінькання ("всі тут спокійні, як трупи")

Сцена про зраду, смерть чи зізнання в коханні — але емоцій як у податковій декларації.

Що з цим не так:
Якщо персонажі не переживають, читачу тим паче буде пофіг. Репліки мають нести емоційне напруження — навіть якщо воно під поверхнею.

 6. Нереалістичні діалоги ("люди так не говорять, чесне слово")

Надто літературно, занадто пафосно, або просто... штучно.

Приклад:
— Вже надто довго мої страждання лишались мовчазною симфонією у твоїй байдужості!

Що з цим не так:
Якщо ти не Шекспір або персонаж фентезі-драми на піку кульмінації — не треба. Краще просто:
— Мені боляче. А тобі байдуже.

7. Репліки-повтори (топчемось на місці)

Те саме по кілька разів різними словами.

Як звучить:
— Я серйозно.
— Серйозно?
— Так, я кажу серйозно.
— Ого. Ти серйозно.
— Дуже.

Що з цим не так:
Читач або помре від нудьги, або прокрутить сторінку. Обидва варіанти — фейл.

8. Надлишок "сказав/запитав/відповів" ("озвучка для глухих")

Кожна репліка має дієслово. Інколи навіть два.

Як звучить:
— Я не піду, — сказав він.
— Ти маєш піти, — відповіла вона.
— Я не хочу, — відповів він.
— Але мусиш, — сказала вона.

Що з цим не так:
Очі втомлюються. Якщо двоє говорять — ми вже знаємо, хто і що. Додай дію, міміку, тишу, що напружує більше за “сказав”.

9. "Авторська мова" вторгається ("глушимо діалог ремарками")

Після кожної репліки — авторський коментар з поясненням, як почувається герой.

Як звучить:
— Я тебе ненавиджу, — крикнула вона, почервонівши від люті, в її очах блищала злість, яка виривалась з нутра наче ураган.

Що з цим не так:
Якщо читач бачить репліку “Я тебе ненавиджу” — він і так зрозуміє, що там не романтична симпатія. Не душіть очевидним.

10. Сцена з 10+ реплік без кульмінації ("словесна пробіжка по колу")

Вони говорять, довго, красиво — але нічого не змінюється.

Що з цим не так:
У кожному діалозі має щось зрушитись: емоція, стосунок, сюжет. Інакше це не сцена, а фоновий шум. Персонажі мають або зачепити одне одного, або показати читачу нове. Інакше — delete.

Підсумок:

Діалог — це бойове мистецтво.
Одна вдала репліка може замінити абзац опису.
Один чесний діалог — зробити героя живим.
А один невдалий — вбити всю сцену.

P.S. Більше цікавого в моєму телеграм каналі "Муза під шафе"