Навколо нього закружляла срібна хуртовина магії, що засвітилася переливами кольорів, неначе килим квітів, що розквітають у Фрості на початку квітня. Магія обережними струмочками полетіла уперед, швидше за свого господаря, вона м’яко огортала домівки, що постраждали від магічних пострілів. А також людей, що ховались від ворожих лицарів за огородженнями. Вона обіймала і заземляла, так, неначе заколисувала у щирих руках.

Люди здивовано підіймали голови, вперше відірвавшись від свого страху. Вони бачили над собою квітучі лани та майже забуті рясні долини. Проти волі їхні губи розтягалися у сумних усмішках.

Генерал, що віддавав накази, не повірив очам коли побачив це. Його ноги майже перестали тримати його і він почав завалюватися назад, коли відчув, як хтось одним сильним рухом підіймає його вгору.

Під руками Еван відчув тепле хутро, а за спиною чиєсь рівномірне дихання. Спочатку він смикнувся від панічної думки, про ворожі підступні плани. До поки не почув ставший знайомим, за останні місяці голос. Людини, яка з болю в серці відправляла їх: добровольців з палкими серцями, на фронт.
Тепер, він зрозумів чому в той день у того було таке скорботне обличчя. Вже тоді король знав, що на них буде чекати, а вони йому не вірили.

Еван підтримував усіх і сам до останнього вірив, що король не залишить їх на свавілля долі, але навіть йому, темними страшними ночами здавалося, що це кінець.

Посилання на книгу: "Напівкровка - Король Тіней"

Посилання на першу частину циклу: "Напівкровка"