Як я писала колись

Знайшла свою першу книгу і вирішила порівняти лиходія звідти і з більш сучасної роботи. Уривки будуть короткими, але цього буде досить.

Поруч стояли Алістер та Ден – Фред впізнав їх з дитячих фотографій. Вони з жахом чекали поліції, а Брет з насолодою дивився на осіннє небо не відчуваючи жодної провини.  

За кілька хвилин поліція приїхала, і якщо решту просто допросили то Брета закували в наручники.  

Хтось знову хотів перенести Фреда у інший спогад але він прокинувся. Фред пішов у низ навіть не задумуючись над достовірністю інформації зі сну. Він підійшов до дивану і з усієї сили потягнув ковдру. Вона впала на підлогу разом з Бретом.  

– Ти що збожеволів? – Закричав розбуджений Брет.  

– Ні це ти збожеволів! Чому раніше не розповів що це ти винен у смерті хлопчика?  

– Що ти верзеш?  

– Не придурюйся! Я усе знаю про інседент на святі.  

– І що ти знаєш?  

– Що решта не вині. Це була твоя ідея, ти хотів помститися.  

Обличчя Брета зблідло, він схопив Фреда за горло.  

– Звідки ти знаєш про помсту? Відповідай!  

Фред вдарив Брета коліном у живіт, той впав після чого Фред міцно схопив його руки, не даючи змоги напасти, але Брет відкинув його на підлогу після чого пнув ногою.  

– Підводься.  

Фред ледве тримався він тільки зараз відчув біль того хлопчика зі сну.  

– Негайно!  

Зібравши останні сили Фред встав, побоюючись отримати ще один удар.  

– Піднімайся на гору. Швидко!  

Він не знав як підвівся і які сили допомогли йому дійти до горища, під прицілом кулака Брета Фред порушив обіцянку і піднявся туди. Брет зачинив двері, залишивши брата одного у пастці, зрозумівши що Фред не вийде і відчувши свою перемогу Брет висказав усе на останок:  

– Не знаю звідки ти дізнався але це правда. Біллі помер через мене я вбивця! Тільки от ти нічого не зробиш і не завадиш мені, цей старий будинок стане твоєю могилою.  

У спальні на королеву чекав Раззак власною персоною. Він не приніс ні ножів, ні отрути, тільки булаву, що її завжди носив з собою. Ворог спокійно сидів навпроти комину, мішаючи вугілля, навіть не встав, привітавши володарку кивком голови.

- Леді Різа, я вас шукав, до того ж давно. Седіга вже нервує: сумує за королевою, просив мене вмовити її додому повернутися, а результату все ніяк не отримає.

Воїтельку бісило те, як легко та невимушено звучали ці слова. Вона підійшла ближче, переселюючи бажання напасти, тоді обидва отримали б від вампіра, та головне, втратили б довіру.

- Я ж казала, у мене купа справ, він розуміє, сам за роботою з ранку до вечора. Мені небагато лишилося, хай почекає до весни.

- Та ось справа у тому, що до весни може, - тут скривавлені зуби зі шматками плоті між ними оголилися в усмішці, - не дожити. Ви б провели більше часу зі своїм коханим, роки наші неспокійні.

- Доживе, Раззак, він вічний, як сам Володар, а ось ви цілком тлінні. – З останніх сил стримуючи палкий норов мовила дівчина.

- Хочете посперечатися? Загине навесні, поверну вас до Імперії, назад, до брата, а як помре влітку дозволю лишитися у столиці, тоді вже я з вами пограюся. – Вставши з крісла зомбі розвернувся так швидко, що Андегур не встигла відреагувати, вона миттю опинилася у його обіймах, грубі руки ковзнули стегнами і зімкнулися на талії. – Його очі так палають, коли він говорить про тебе, може ти й не така вже погана повія.

- Не смій! – З усієї сили дівчина вдарила ворога, той відступив. – Не забувай, перед тобою – правителька, а переді мною – радник нікчемний.

- Та ось же корона, Ваше Величносте! – Штовхнувши її до комина закричав мертвяк. – Дивіться, ось вони ваші слава, віра, кохання та інші нетлінні цінності.

Як тільки дочка Ворона подивилася на жаринки, серце завмерло а шкіра зблідла навіть більше, ніж зазвичай. У попелі лежали уламки – усі докази було знищено, навіть корона розсипалася. Тепер зрозуміло, чого той був таким щасливим, та збирати нові не було часу, та й як тепер знайти, він не припуститься тієї ж помилки вдруге.

- Послухайте, порада ж розумна. – Продовжував гнути своє Раззак, понизвиши голос. – Цю зиму, так вже й бути, вам дарую. Проведіть її з Седігою, а потім разом підете на впокій, або тинятиметеся Паладією як вигнанка. У будь якому разі, смерть вас вже зачекалася. Бо зомбі – то не якась там закохана принцеска, я ніколи не забуваю своїх обіцянок.

У першому випадку усе відбувається швидко, прямо і в лоб: побачив сон, дізнався правду, пішов і вилаявся, другий навіть заперечувати не став, зізнався. Діалог просто кліше на кліше, наче зібраний з цитаток у інсті.

А от другий випадок, там усе набагато глибше. Вороги чудово знають. Вона - що Раззак зрадив чоловіка, він - що Різа проти нього докази нарила, але не говорять відверто. Усе завуальовано і кожен при своємо, обидва певні, що буде перемога. Та зрештою Раззак має перевагу, яку і демонструє, після чого, морально вдаривши, добиває, дозволяючи дожити з коханим до кінця, поки він сам не вирішить вчинити переворот і вбити його.