Натхнення приходить іноді дуже неочікувано.

Троє друзів і жаба

сатирична байка 

Зібралися якось на старості троє друзів: пес Патрон, кіт Степан та єнот з Херсона. Сидять собі біля ставка — кожен з титулами, нагородами, шрамами й історіями, які можна розповідати поколінням.

— Ну, що, хлопці, — почав Патрон, почесуючи медаль зубом, — ми з вами легенди. Мене знали всі: і малі, і великі, і навіть ті, що з ранку в телевізор кричали.

— Та годі! — відмахнувся Степан, знімаючи темні окуляри. — Я взагалі пів-Європи підписниками завалив. Моє муркотіння брали в рінгтон, а шарфик мій — у меморіал моди!

— А я, між іншим, — обізвався єнот, — сам у ворожий тил пішов. Без броні, без кави. Тільки з силою духу й чарівною посмішкою. І що я там натворив… ого!

— Та я життів рятував, — буркнув Патрон, образившись.

— А я Херсон відвоював, — скромно кинув єнот.

— А я фоткався з депутатами, мерами і зірками шоу-бізу, — не здався Степан.

І тут, саме коли кіт уже збирався показати селфі з прем’єром, повз них пружною ходою проплигала жаба. Скромна, але впевнена. Вусата. І з шрамом над лівим оком. Зупинилась, глянула на звірів і, не квакаючи, а з британським акцентом мовила:

— Хлопці, ви всі молодці. Але якби я того дядька тоді в Лондоні не нокаутувала — ви б тут не сиділи й пальцями не тикали у свої ордени.

Настала тиша. Густа, як борщ на свято.

— Це ти… в Лондоні?.. — озвався кіт, обережно.

— Я, — сказала жаба. — І дядько відтоді мовчить. Кажуть, від заздрощів. А може, просто соромно. Ну, знаєте… після такого.

І зникла в очереті — без флешок, фанфар і лайків.

Моралька:
Герої не завжди мають мільйон підписників.

Але після їхніх ударів деякі імперії замовкають.

Ну і не лізьте поперед батька в пекло,

чи як хтось сказав, "притримай коней".