Увага-увага, авторське безумство набирає обертів!
Я знову придумала гру (так-так, ще одну ). Але цього разу вона... тиха. Мовчазна. Пронесена крізь рядки так, що й не одразу вловиш. І все ж — вона існує.

 Я залишила шість сцен — кожна у своїй історії.
І вони — не пов’язані.
Різні світи. Різні герої. Різні подихи, ритми, голоси.
Але... є одне «але».

Якщо зупинитись.
Якщо вчитатись між рядками — то ці уривки говорять одне й те саме. 

 Уривки з таких історій:
 "Покинутий трон" — весна і каміння, що шукає, кого любити
 "Народжена стати тінню" — два погляди, мовчазна розмова
 "Ми зустрічаємось раз на рік" — «Якщо він ще живий...»
"Серце імператора" — тріщина в дзеркалі, погляд, що не відвертається
 "Роза і пітьма" — фраза «Це не моя війна» і тиша після неї
 "Четверта кров" — навчена мовчати, але серце знає правду

Завдання для найуважніших і найвідчуттєвіших читачів:
Прочитай ці сцени (або пригадай, якщо читав колись).
 Напиши в коментарях, що їх об'єднує?
ОДНИМ словом.
Або реченням.
Або навіть просто відчуттям.

 Увечері я повернусь із власною відповіддю.
І серед коментарів виберу того (чи тих!), хто відчув те саме.

 Переможець отримає рецензію на свій твір!
Не «оце клас» і не «вау», а справжню: глибоку, щиру, з відгуком на живі сцени, атмосферу, героїв.

 Навіть якщо не читав усіх історій — не біда!
Ця гра не про знання.
Ця гра — про серце.

Бо іноді правда не кричить.
Вона просто... мовчить.

 Ходімо разом збирати ці уламки. Можливо, з них вийде ціле дзеркало.