Пасок, ніж і хрест - хіба не інтрига?

Нарешті я доробила обкладинку й починаю публікувати приквел до свого Оберегу. «Мертвий дощ» – детектив із містичним відлунням, заснований на реальних подіях часів Північної війни. Читається цілком автономно.

Жовтень 1708 року. У болотах Інгерманландії до рук юного українського козака потрапляє документ, здатний змінити хід війни – план укріплень нової столиці Московії. У таємний задум опиняється втягнутим фінський єпископ Йоханнес Гезеліус, який його не розпочинав, але мусить завершити. Єдиною зброєю Йоханнеса є хрест, що перейшов від батька – старовинний і незбагненно сильний…

Початок я в блозі вже постала, а ось інший фрагмент для ознайомлення.

***

Гезеліус раптом побачив, що він не єдиний у лісі спостерігач – навпроти, у віддалених від нього кущах палали люттю чиїсь очі. Потім там колихнулася гілка. Денщик, який спокійно вислуховував відбірну лайку на свою адресу, теж помітив цей рух. Його рука зсунулася у бік витканого поясу, за яким вгадувався ніж.   

За мить із кущів стрілою вилетіла простоволоса білява жінка й мовчки з розгону стрибнула на спину хрипатого офіцера, збивши його з ніг. Заскочений зненацька, він не одразу став пручатися, коли вона навалилася зверху й, некрасиво стиснувши щелепи, взялася душити його вузьким паском. Вирячивши очі, офіцер сичав, бив руками повітря позаду себе, але жінка лише дужче затягувала свій пасок.

Другий московит нарешті відреагував і схопив пістоль. Але заміть пострілу Йоханнес почув свист повітря – денщик метнув свій ніж, і той встромився прямісінько в офіцерове серце. Московит хитнувся, із недовірою втупився на криваву пляму, що проступала на камзолі, видав звук, схожий на клекіт, і замертво впав.

Хрипатий тим часом напружився, звірячим зусиллям перекинувся й струсив з себе жінку. Підхопився навколішки, схопив її за волосся і, захищаючись нею від денщика, почав жадібно хапати повітря. Віддихавшись, він гучно свиснув, і кінь, що насторожено тримався обабіч галявини, заіржав і рвонувся на заклик. Офіцер відштовхнув жінку, скочив у сідло – і щез у ранковій імлі. Навздогін йому гримнув мушкет денщика, але невідомо, чи влучила куля в ціль.

Йоханнес кинувся до жінки. Вона без сил лежала долілиць, стискаючи пасок, яким хотіла задушити московита, й судомно дихала. Йоханнес підняв її м’яке тіло, обійняв.

- Улла… Донечка, – прошепотіла вона фінською. Її широко розплющені блакитні очі дивилися повз єпископа, відшукували когось у небі.

Між тим денщик, зрозумівши, що старий священик не становить загрози, а жінка жива й здорова, порпався в офіцерських баулах. Він викидав речі просто на землю, аж поки не знайшов товстий сувій. Розгорнув його, упевнився, що знайшов те, що шукав, тоді жестом підізвав Йоханнеса й ткнув пальцем на надпис у нижньому куті зображеної мапи: «Planum Castri Petriopolitani, Anno MDCCVIII – Trezinus manu propria».

- Що це означає? – спитав він мовою, схожою на польську. Нею Гезеліус як раз біль-менш володів.

- Це латина, – сказав він і, переконавшись, що його зрдоозуміли, переклав. – «План Петербурзької фортеці, 1708 рік – Трезіні власноруч». Так засвідчують свій підпис у Європі.

Не вірячи своїм очам, Йоханнес захоплено роздивлявся креслення авторства Домініко Трезіні – головного архітектора Санкт-Петербурга. Після того, як по цеглинах розібрали Нієншанц, саме він з учнями зводив з нуля нову столицю московитів. В Європі вже багато говорили про постання нового стилю – «петровського бароко», проте мало хто бачив, як воно направду виглядає. Петро І обмежував запрошення до нової столиці європейців, підозрюючи їх у шпигунстві.

А тут – детальний опис фортеці та план з каналами, дренажами, фортифікаціями, розташуваннями вогневих точок.

- Цей документ має неабияку цінність! Він міг би стати у великій нагоді Карлу ХІІ, – простодушно вигукнув Йоханнес.

- Саме так, святий отець, – кивнувши чубатою головою, твердо сказав денщик досконалою польською, забираючи в нього сувій. – Тому насамперед він потрібний Мазепі.

***

Що скажете?))