Чи знаєте ви, що наприкінці 18 на початку 19 ст. в Англії найромантичнішим аксесуаром було… око? Точніше – очні портрети, або як їх ще називали — "око коханця". 

Це крихітні картини лише одного ока, як правило виконані аквареллю на слоновій кістці. Їх обрамляли в коштовну оправу (медальйони, брошки, персні) та носили якомога ближче до серця, як прихований символ найніжніших та найпотаємніших почуттів, вірності чи туги.

Основна особливість — таємниця. Бо ніхто, крім власника, не мав знати, чиє саме око зображено на мініатюрі.

Кажуть, моду на очні портрети започаткував сам принц-регент ( у майбутньому король Георг IV). У 1785 році він замовив портрет ока своєї коханої, місіс Марії Фіцгерберт, щоб носити його з собою в медальйоні. І цей романтичний жест швидко підхопили при дворі.

Саме цей аксесуар і надихнув мене на написання книги “Обітниця”. Де історія почалася саме з портрета ока та однієї обіцянки.

Уривок:

— А ти мене не забудеш?

Едмунд не відповів. Натомість привів її у сквер неподалік пансіонату. В тіні високого дуба за мольбертом стояв худорлявий чоловік. Його кучеряве волосся куйовдив вітер, а під впевненими помахами руки на папері проступали риси жіночого обличчя.

Едмунд щось тихо сказав йому, після чого чоловік схилився, пильно зазираючи їй у вічі. Від того гострого погляду дівчині захотілося позадкувати, але художник обірвав споглядання й кивнув юнаку.

А вже ввечері Едмунд вклав їй у долоню срібний медальйон.

— Портрет ока, — пояснив, похмурістю прикриваючи соромливість. — В мене твоє, а в тебе моє.

Вона смішно наморщила носика, вдивляючись в акварельну мініатюру.

— Принц Георг таке саме має, — запевнив він серйозно. — Будемо, як він.

Здогадалися чиє тут око зображено?))