КНИЖКИ

І здавалося: доля усміхнулась,

І записано так у неба –

Їх шляхи водночас перетнулись,

І в коханні з'явилась потреба.

Хтось сказав: вони зовсім не схожі,

Та і що у них може вийти?

Але що вони знають, прохожі...

Коли доля плете свої нитки?

Було байдуже їй на грози –

Ті весняні, а потім вже й літні.

І душа вже не лила сльози –

Ті гіркі, ще з далекого квітня...

Відчувала себе живою

І вкривалась новим всім, незвичним

І так гарно звучали слова:

Дуже щиро, хоч трохи й комічно.

Ну а що вона може знати?

Вічна бранка своїх страхів.

Про кохання лиш вміє писати,

З "помилками і надлишком знаків".

Ніч без сну, в отих мріях, до ранку

І схвильовано билось серце –

Він був тим, хто не носить "масок",

І так стримано, рідко сміється.

Він і досі неначе поряд,

Та нічого, на жаль, не змінилось.

То у мене палає погляд,

І то моє серце розбилось!

Помилилась, я знов помилилась.

Знов прикрасила грубу реальність,

Так наївно і щиро відкрилась...

Приміряла на себе "нормальність".

Відвикай тепер, годі п'яніти –

Уявляти, що маєш "своє".

Маєш досвід, як серце гоїти,

І у віршах жаліти себе.

...Мені вірилось: доля всміхнулась

І навічно зійшлися стежки...

Помилилась. Не "моя людина" –

Просто любимо схожі книжки.

17.07.2025р.

Автор: Шайна Даймонд

(Світлина з мережі Інтернет)