Друзі, сьогодні діє гарна знижка на історичний любовний роман «Спокуса для шотландця». Це складна, гаряча та емоційна книга, яка нікого не залишить байдужим.

І сьогодні я хочу поділитися з вами сценою, яка однією з перших лягла на сторінки й увійшла у роман.

– Ще вина? – Рона спинилася за його спиною.

– Так, – тихо відповів.

Вона перекинула руку через його плече і повільно долила кілька крапель напою у повний келих. Її м’які груди втиснулися у його спину. Хьюго повернув голову і ледь не черкнув носом по шиї дівчини. Тоді й вона опустила обличчя. Між їхніми губами залишився лише дюйм вільного простору. Як просто було б подолати той дюйм і притиснутися до неї у поцілунку!

Але Рона з милою усмішкою відхилилася від нього і пішла наповнювати келихи інших гостей. Чоловік вів за нею очима. Ось вона сміється над жартами Ройса. Ось перешіптується про щось з іншою служницею. Ось покидає двір.

Він ні на мить не відводив погляд від входу у вежу. Але Рона так і не з’явилася. Спершу лерд залишався спокійний. Тоді почав нервувати. І врешті захвилювався. У замку було сотні гостей. Деякі з них не знали, що Рона тут не просто служниця, а полонянка та його коханка. Більшість з чоловіків були вже добряче п’яні. А раптом хтось з них зараз кривдить Рону?

Хьюго зірвався з місця і помчав у вежу. Минув зал. Кухню. Побіг у сторону комори. Він боявся почути плач і крик дівчини. І разом з тим, боявся, що не почує його і не зможе знайти Рону.

Двері до комори були відчинені. І звідти долинав якийсь шум. Ніби щось розбилося. Чоловік, проклинаючи себе за необачність, побіг швидше. Він вже приготувався вбити того, хто зазіхнув на Рону, але спинився, коли побачив, що вона стоїть на табуреті й тягнеться руками до горщиків на верхній поличці. В коморі, окрім них двох більше нікого не було.

Почувши його кроки, вона оглянулася. І в її очах МакКаллен не зловив здивування. Ніби саме на нього вона і чекала.

– Я шукала мед для вина. Але його уже забрали звідси, – пояснила. А тоді простягнула до нього руки, – допоможеш мені зістрибнути?

Хьюго, немов зачарований, підійшов до красуні й взяв її за талію. Вона поклала руки йому на плечі. Одним легким рухом вождь опустив дівчину з табуретки, але пальці з витонченої талії так і не прийняв. Рона теж залишила свої долоні на чоловічих плечах. Навіть більше, тепер вона погладжувала його напружену спину. Її груди тісно притискалися до його торса. Він, навіть крізь матерію своєї сорочки, відчував жар рідного тіла, глухі удари серця, тепле дихання у себе на горлі.

– Рона…, моя спокуса…, – прошепотів.

Вона легко поцілувала його у підборіддя. Тоді у щоку. А після цього торкнулася його губ своїми. Чоловік погладив її коси. Опустив голову і вдихнув запах волосся. Провів губами по її маківці.

– Навіщо ти це робиш? – прохрипів.

– Я не воїн, Хьюго, я не вмію боротися.

Тож запрошую усіх до історії) Сподіваюся, вона вам сподобається)