Легенда про Того Хто Баче Істину

Всім привіт, дорогі друзі. Хочу представити вашій увазі Щось, не суддю і не ката, того, кого не існує, але в той же час того, хто був завжди. Він не має емоцій, люті, гордині, заздрості. Він позбавлений всіх людських пороків. Його поважає навіть смерть. Він той, хто визначає істину, гідних, які мають право витягнути меч короля Едмунда Бассета Справедливого з лещат Білої гори. І якщо він не побачить в тобі істинного короля, того, хто заслуговує зійти на трон і правити людьми, - він зверне на тебе свій погляд. Порожній, холодний, проникливий, і це буде останнє, що ти побачиш у своєму житті. Хроніки про тебе зітруться, рідні тебе забудуть, немов тебе ніколи не існувало. І Ім'я цьому природному і в той же час парадоксальному явищу - Той, Хто Збиває Пиху. Кличуть його також Тим Хто Бачить Істину.

Той Хто Збиває Пиху — не живий і не мертвий. Не створений і не покликаний. Його не існувало. Але він був завжди. Він — Щось поза часом, поза сутністю, поза історією. Він не бог, не суддя, не дух. Він — межа між правдою й оманням, мовчазна структура світу, що визначає: хто має право бути.

Він не говорить. Не б'ється. Але коли дивиться — настає не смерть, а викреслення. Людина не гине. Вона просто ніколи не існувала. Ім’я зникає з пам’яті. Родина забуває народження. Хроніки втрачають строки. Навіть сліди на землі вивітрюються, ніби вага її тіла ніколи не торкалась світу. Його погляд стирає не тіло — а саму можливість бути кимось.

Серед істот світу немає тих, хто не тремтів би перед ним. Його бояться королі, пророки, стражі, дракони. Але Смерть — не боїться. Вона визнає його. Бо там, де він діє, вона — не потрібна. Смерть завершує шлях, а він — вирішує, чи був шлях узагалі. Вони не суперники, а дві точки правди: одна — у кінці, інша — перед початком.

Лише один не підлягає його дії — Кришталевий Дракон, створений із задуму Аміріона, Бога Справедливості. Цей дракон — не воїн, а втілення прозорої правди, чистої від фальші. Хранитель не може стерти те, що не містить омани. Бо стирає лише те, що прагне виглядати, але не є.

Його ім’я — не назва, а попередження. Його титули розкидані по світах: Тінь Хронік, Летописець Богів, Забуття Без Смерті, Той Хто Переписує Історію, Погляд Без Імені, Останній Межевий. У кожному з них — намагання пояснити те, що поясненню не підлягає.

Посох, що він тримає, має рукоять зі стертої істоти — черепа, ім’я якого ніколи не існувало. Але голос, застряглий у моменті страху, лишився в кістці. Вітер Часу перетворив обличчя на омертвілий крик без звуку. Цей посох — не зброя, а матеріалізоване нагадування про те, що стирання залишає тінь на самому світобудуванні.

Той Хто Збиває Пиху чекає на Білій Горі. Не випробовує. Не судить. Але коли ти наближаєшся — він дивиться. І якщо ти не справжній… ти ніколи не був.

Загадка Білої Гори:

Я не був. Та всі мене бояться.
Я не живий. Але вирішую, хто буде жити.
Я не говорю. Та моє мовчання — останнє слово.
Я не суддя. Але жодна брехня не проходить повз мене.
Я не частина історії. Але без мене вона — омана.
Хто я?