Завтра о 6:00 — наступний розділ новинки "Тиша після сигналу". Хто ще не читав попередній — бо бачу, що такі є — покваптеся.

Вона замикає автівку і прямує до входу.
Хол клініки зустрічає її звичною мозаїкою: запах кави та дезінфекції, шепіт. Кілька співробітників вітаються:
— Bonjour, docteure...
— Madame B...
Вона не дивиться ні на кого. І саме тому всі погляди спрямовані на неї.
Секретарка в холі відводить погляд від монітора. Ще хтось зупиняє руку з чашкою. Декілька приглушених голосів:
— Це та психіатрка? Українка?
— Та ні, наче француженка. А може, вона… і те, й інше?
— Я б не ризикував питати.
Кабінет. Світло вже увімкнене. Вона сідає за стіл, відкриває теку. Розкладає картки.
Погляд зупиняється.
Марсель. Прізвище зітреться в пам’яті згодом — але зараз воно підкреслене чорним маркером.

І — візуал. Постарався зробити її максимально схожою))

Не пропустіть)

І — як гадаєте — хто такий цей Марсель?