"Довіра у твоїх обіймах". Рецензія

Рецензія на книгу Вікторії Вецької «Довіра у твоїх обіймах» написана в рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457.

Цей любовний роман я проковтнула за кілька днів – якби в мене було більше часу, прочитала б його за день.

Історія починається з того, що головна героїня, Аліса, тікає від свого дядька, який мав до неї жахливі наміри. І тут з'являється Михайло, котрий відразу ж приходить на допомогу й надалі робить для героїні дуже багато.

Аліса виросла в дитячому будинку і пройшла крізь чимало випробувань, тому їй складно довіритися людині й зрозуміти, що їй дійсно хочуть допомогти просто так, нічого не вимагаючи у відповідь. Спершу вона здається надмірно гордою, але поступово відкривається, адже до неї було таке дбайливе ставлення, що тут неможливо по-іншому.

Михайла можна назвати ідеальним чоловіком. Він турботливий, розуміючий, не тисне, а інтереси дівчини ставить понад свої. Плюс – не п'є. Але на це в нього, на жаль, є свої причини.

Думаю, головна героїня все ж таки знайшла в ньому один великий мінус. Адже в момент їхнього знайомства на заставці його телефону стояла фотографія іншої дівчини. Так! У нього до Аліси було своє життя, він кохав іншу, а не «ти в мене єдина, до тебе я ні на кого не дивився, нікого не любив».

Цей момент обіграний дуже життєво, як і те, що навіть коли він зустрів Алісу, в нього ще були якісь почуття до тієї дівчини. Саме це зачепило в книзі. Бо дійсно, у нас у всіх є минуле, і воно відпускає не відразу, навіть якщо поруч є потрібна людина.

Дуже добре передані емоції Аліси з цього приводу. Начебто в них з Мішею все чудово, але на серці неспокійно.

Герої вийшли живими та реалістичними, їх розумієш, їм співчуваєш. Їхні дії логічні, а вчинки, скоєні на емоціях, цілком можна виправдати – достатньо поставити себе на їхнє місце.

В Аліси та Михайла дуже комфортне спілкування: вони не мовчать і висловлюють усі свої думки. Тут немає брехні, і навіть якщо правда неприємна (наприклад, коли він їде на допомогу до іншої дівчини), вона промовляється. Так, трохи образливо, але це правильно.

Мені сподобалися постільні сцени. Вони чуттєві, ніжні, без зайвої вульгарності та детальних описів. Вся суть будується на емоціях, які торкаються серця. Видно, що між ними не просто близькість, а щось значно більше.

У цій книзі не буде багато екшену та різких змін подій; розповідь ведеться плавно, від чого занурюєшся в історію і буквально живеш у ній.

Відзначу красивий стиль написання – без помилок, все дуже гармонійно. В описах вдало переплітаються дії героїв з їхніми роздумами та описами того, що відбувається навколо. Не можу не згадати, як апетитно описана кулінарія. Щоразу, коли герої щось готували, і самій хотілося піти поїсти. Наступні книги Вікторії читатиму, сидячи ближче до холодильника.

Щодо метафор (я пам'ятаю ті обговорення в блозі), їх небагато, всі вони доречні та роблять текст живішим.

На початку йде багато роздумів персонажів. Мені здалося, що їх трохи більше, ніж достатньо, адже вже щось схоже говорилося, тільки іншими словами. В основному йдеться про недовіру. Загалом це не зайве, адже для історії це важлива деталь, але були питання, над якими читач вже й сам не раз замислювався, тому немає сенсу їх повторювати. Це в жодному разі не мінус, просто спостереження.

На завершення хочу сказати, що мені дуже сподобалася книга. Раджу її любителям любовних романів, яким хочеться почитати щось легке та розслабитися.