Морозиво. Зранку. До кави. Не бутік. Не салат з куркою. Страшна, грішна думка почати день з...

Морозива.

Просто так.

З самого ранку.

В голові одразу просинається голос когось зі старших: "Спочатку нормально поїж, а потім вже морозиво".

І от кожного разу, коли дитина в тобі хоче "поплисти проти течії", з-поза шару спогадів вилазить оте "спочатку...."

А потім ти знаходиш себе біля відкритої морозилки а в руках - морозиво. І ти нарешті робиш оту корисну вправу: підняв руку вгору, потім різко опустив униз, і обов'язково промов слова - "а бодай його".

У житті так багато обов'язкових "спочатку", і страшних трагічних "так ніколи й не...", що одне морозиво одного ранку точно не зашкодить. Іноді воно - все, що треба для щастя тут і зараз.

І реальній, уже власній, донці дозволила.))))

Тож... Повторюю питання: як там ваша внутрішня дитина? Задоволена?