Не пропустіть новий розділ)

Мої очі знову починають злипатись, але я намагаюсь тримати їх відкритими.

– Тобі потрібно відпочити. – м'яко каже Анна, але в моїй голові спливає, ще один спогад.

– Де Адріана? – кашляю. – Вона в порядку? Вона дзвонила мені й просила допомоги.

Починаю підійматись з ліжка, тільки Анна одразу притискає мої плечі до ліжка, тримає м'яко, але твердо.

– Крістіане, не треба. Ти щойно прийшов до тями, не можна так різко.

Я хитаю головою, намагаючись зібратися, але в ній шумить, серце пришвидшується.

– Вона кричала в слухавку... Я чув її... Тайсона... постріли...

Кашель душить мене зсередини, груди стискаються. Анна вже дивиться на мене й з тремтінням в голосі каже:

– Вона в порядку.

Намагається сказати впевнено, але з її очей знову ллються сльози.

– Анно?

– Вона жива. А тобі зараз потрібно привести себе до ладу.