Нарешті, пілся тривалої перерви, новий розділ мого роману "Час розплати настане у липні" вже на сайті!

Додам маленький уривок:

***

— Ви нервуєте, — в тоні Еріки не було й натяку на запитання.

— Це очевидно, — погодилася Джулія. — Я не люблю психологів. Не ображайтеся.

Еріка тихенько засміялася.

— Нас мало хто любить, якщо чесно. Крім, можливо, наших клієнтів, але я сумніваюся навіть в цьому. Вони, скоріше, люблять наші вуха і трішки лестощів, які ми говоримо, аби підсолодити пілюлю правди про клієнтів.

— І яку правду ви хочете сказати мені? — в посмішці Джулії, фальшивій до останнього руху мімічних м’язів, промайнуло щось акуляче і крижане.

— Я сподівалася, що правду розкажете мені ви, — Еріка віддзеркалила цей холод, відкинулася на спинку стільця і розвела руками. — Але що в цьому світі коштують сподівання?

— Сподівання — марна трата часу, — відрізала Джулі і закинула ногу на ногу, — Я, до прикладу, сподівалася… не знаю… Жити довго і щасливо зі своїм чоловіком, у мирі і злагоді, з повагою одне до одного. Аж ні! Спочатку я бачу, як його тіло падає у воду, а за два роки дізнаюся про якісь офшори і про те, що, можливо, це було інсценування. Скажіть мені, міс Мур, чи це схоже на взаємоповагу між подружжям? Як психолог скажіть?

***

(Я попереджала, що буду спамити фото? Отепер в якості ілюстрації до блогів будуть фото)))