Сьогоднішній блог буде довгий. Але дуже прошу уважно дочитати до кінця.

Це, на жаль, не моя дружина. Хоча та теж іноді допомагає мені в написанні творів. Ну а що поробиш, на смак та колір, як то кажуть...)))

...Можливо, хтось її вже знає. Хто ще не знає — прошу, як то кажуть, любити й жалувати. Французька акторка — Кароль Буке/Carole Bouquet (нар. 18.08.1957).

Знялася в таких стрічках, як "Цей смутний об'єкт бажання" (1977), "Лише для твоїх очей" (1981), "Бінго-Бонго" (1982), "Містера" (1983) та безліч інших. Але перераховані, мабуть, найулюбленіші у мене — і саме образи з цих фільмів стали основою для прописування зовнішності й характеру персонажа Лоретти Борисової з циклу "Фрагменти мовчання". (Гаразд, каюсь, зовнішність просто скопіював. Але менше з тим...)

Тож не просто так по тексту "Семи граней обману" вона має 25% французької крові. І не просто так в сцені з Микитою Очеретним, коли той коментує її Android-смартфон — вона, звузивши очі, незалежно каже йому: "Не треба за мене вирішувати, що мені купувати — особливо кожного вересня". Зовсім як тут (гіфка з бондівської стрічки 1981 року):

Найперша чорнова повість про Сергія, Лоретту й Микиту, під назвою "Годинникарі" була написана рівно 10 років тому, тоді ще (на жаль) свинособачою мовою. Тоді образи всіх героїв ще тільки намацувалися.

Йшлося в ній про фантастичний винахід Микити — електронну машину часу, яка дозволяла переноситися в будь-яку точку планети й будь-який час в межах ±15 років. Вони всі разом опинилися у 2030 році, у вигаданому місті на островах в Мексиканській затоці, познайомилися з гідом-індусом, який насправді виявився агентом ФБР, котрий полював на божевільного професора з манією влади, який задумав знищити людську цивілізацію і започаткувати нову — далеко за межами Сонячної системи. Сюжет в найкращих традиціях Бонда, тільки що гаджетами тут користується антагоніст, для втечі з американського СІЗО, щоб привести в дію свій план... Ну і як же без ув'язнення безумцем головних героїв і ефектним звільненням Сергієм тоді ще своєї нареченої?

Хтось запитає: а чому Лоретта? Чому не Юлія, не Катерина, не Наталія?

Поясню — у 2015 році я прочитав роман Анджея Виджинського "Остання ніч в Сьюдад-Трухільйо". Це — політичний детектив про правління домініканського диктатора Рафаеля Трухільйо.

І Лоретта, донька американського сенатора, стала однією з його жертв, загинувши від отрути миттєвої дії.

Описана вона була теж як "дівчина в костюмі, з довгим темним волоссям і невимовним сумом в очах". А в кінці роману автор ще приписав: "я все думав про неможливу зустріч із нею... Мені б ще так хотілося ще хоч раз її побачити".

Але чіткого візуального образу для Лоретти в мене тоді (2015 рік) ще не було. Аж поки я не побачив ту саму стрічку 34-річної давнини. І — Її, в білому костюмі, з розпатланим волоссям.

Спитаєте, чому я обрав для героїні саме професію психіатра? Можливо, тому, що Буке в основному грає саме розумних, харизматичних, незалежних жінок, які бачать людей наскрізь, говорять розважливо й повільно, і лише тоді, коли це потрібно.

А ще — з її пронизливим поглядом — я бачив у ній величезний потенціал для жінки-детектива. Який вона могла б розкрити ще 40 років тому, ставши справжнім Клінтом Іствудом у світі детективного кіно — якби лише тоді був на це попит. Але його, на жаль, не було.

Ну а зараз — через місяць їй стукне 68. Вік вже не той.

Але для мене — вона назавжди залишиться 27-річною Лореттою з "Семи граней обману". Детективом мимоволі та мисливицею-одиначкою в "Тиші після сигналу".

Саме завдяки їй написано дві частини циклу, і нині в процесі третя.

І так — перед тим як читати "Тишу після сигналу", дуже раджу подивитися "Тільки для твоїх очей". Бо буде безліч відсилок)))