Пам’ятаєте мій допис «Яка у вас пауза?» Це той, де я чесно зізнавався, що завершив книгу й завис. Ніби розрядився. Ну типу ніби всередині натиснули кнопку «тихий режим», а в голові було пусто. Жодна історія не звучала голосно, і здавалося, натхнення десь заблукало.
Дякую кожному, хто тоді поділився своїм досвідом, розповів про паузи як Дієз Алго, про  «кайф» і «не кайф» від писання, про кілька книг одночасно, про жарти, море, сонце… і навіть про кота з гумором (привіт, Janina  і Іра Майська). Ваші коментарі були тим самим поштовхом, який допоміг мені усвідомити: історії не зникають. Вони просто чекають свого моменту. (Дякую - Вікторія Ляховець за коментар, що натхнення за графіком  не працює).
Мабуть, саме ці коментарі, допомогли мені почути себе. Не раптово й не одразу. Але поступово  почала проростати нова думка, нова емоція, новий сюжет. (Це те про, що писала Оксана Павелко у своєму коментарі) 
І... от тепер я можу з упевненістю сказати — "я почав працювати над новою книгою"!

Це буде дещо інакше, ніж те, що я вже написав. Більш загострено, більш емоційно. Я досі не готовий розповідати про сюжет, бо він ще формується. Але вже точно знаю: я вийшов із тиші. І якщо минула історія була про контакт, то ця .... про наслідки.

Дякую кожному, хто писав, коментував. Пауза закінчилась. 
____________________________________________________
PS:Romul Sheridan не варто боятися, адже та пауза не така уже довга=), а у вас в коментарі, ще й завуальований козир був (вірші), тож Пауза то не пауза то "передишка" =)