Чи можна вважати себе хорошою людиною, якщо чуже щастя викликає в тебе тільки заздрість і образу на весь світ ?

Не через злість. Не тому, що бажаєш зла. Просто… боляче. Бо в когось є те, чого тобі так бракує. І замість радості — мовчазний клубок у грудях. Не тому, що не любиш подругу, а тому, що в її щасті раптом боляче видно своє «порожнє місце».

А потім з’являється сором. Бо так «не можна». Бо гарна людина має радіти. Має підтримувати. Але «має» і «відчуває» — не завжди одне й те саме.

Саме так сталося з Шантаріель в 45-й главі Приреченої . Ось вам невеличкий уривочок та трохи візуалізації ,на мій погляд ШІ вдалося цього разу відобразити і заздрість Шантаріель і щастя Отри.

— Не всі чоловіки такі, як граф Кагварк, — обережно почала Отра, наче сумніваючись, чи варто говорити далі. — І близькість — це не завжди боляче. Вона може бути... доволі приємною.

Після цих слів вона густо почервоніла. Я згадала той день, коли Рагнарон познущався з неї. Коли заради хвилинної примхи зруйнував її життя. Бо після того вона ж відмовила нареченому, вважаючи себе недостойною... І жодні слова не могли її переконати.

Моя рука сама потяглася до її обличчя — я ніжно відвела пасмо брунатного волосся й заправила його за вушко. Моя Отра... Кілька разів і їй не пощастило познайомитися з моїм чоловіком ближче. Але навіть після всього вона не втратила віри в людей. Не уникала чоловічої уваги. А я... я так не можу. Занадто глибоко в мені сидить той страх.

Заздрість — не завжди зло. Це іноді лише дзеркало: ти бачиш у ньому свою біль, свої мрії, свої поразки. Вона — не вирок. Це — точка росту. Якщо не втекти від неї, а глянути в очі.

Я вірю, що гарна людина — це не та, хто ніколи не заздрить, а та, хто чесно визнає свою темну сторону, вчиться її розуміти й не дозволяє їй зруйнувати стосунки.

  А ви коли-небудь заздрили друзям? І як справлялися з цим відчуттям?

І на остачу хочу порадувати вас невеличким відео присвяченим саме цій главі.