— Заради Бога! — вигукую я і шльопаю папкою об стіл. — По-перше, у мене немає адвокатів. По-друге, мені достатньо одного самозакоханого ідіота, який ускладнив мені життя. Мені не потрібен ще один.

Не чекаючи відповіді, я іду геть.

Я більше нікому не дозволю, поводитися зі мною, як з підстилкою. Денис багато чому мене навчив. Те, що я добра і поступлива, не означає, що слабка. З мене досить.

Ці думки підганяють мене. Я відчиняю двері, готова піти геть. Але щойно роблю крок уперед, двері грюкають. Позаду мене з'являється велика тінь. Мені не потрібно обертатися, щоб дізнатися, хто це - Даня. Його запах оточує мене. Його тепле дихання торкається моєї шиї ззаду, розганяючи дрижаки по всьому тілу.

— Вибач, - бурмоче він м’яко. — Я ідіот. Присягаюся, більше не повториться.

Щирість у його тоні змушує мої серце стискатися.

— Я можу бути тираном на роботі, не буду заперечувати, - продовжує він. — Але обіцяю, я не зроблю тобі боляче.

Ніжність у його словах обеззброює. Я притискаюся лобом до дверей, намагаючись вгамувати дихання, думки, емоції.