Вітаю, любі!

У маленькому містечку дуже важко загубитися, особливо якщо й не намагаєшся ховатися.

Але ось Алес і Марікармен зустрічаються знову. І здається, їхні почуття тепер під наглядом самого Купідона!

Нова глава "Не обіцяй мені зірок" вже на сайті.

Приємного читання!

Уривочок:

Мене не треба повертати до реальності. Поки жартувала з Крістіаном, я ані на мить не забувала про те, хто стоїть за його спиною всього в трьох метрах від нас.

Алекс теж не губив нас із виду, поки розважався біля вогнища. Плескаючи одного з хлопців по плечу і махаючи комусь рукою, він починає поступово віддалятися від великої компанії.
Зібравши в кулак усі свої розбурхані думки і почуття, я стежу за тим, як він наближається до нас.

Крістіан відступає вбік, звільняючи місце для свого друга, який оглядає нас усіх непробивним поглядом, а потім звертається до Сандри:

— Привіт. Давно не бачилися. Як справи?

Бачу, як гострий погляд подруги крізь лінзи окулярів впивається в його обличчя. Вона мовчить кілька секунд, вивчаючи його, адже вони справді давно не бачилися!

— Привіт, — бурмочу я. — У мене все добре, — відповідаю на його запитання, не збираючись запитувати, як справи у нього.

 Моя підсвідомість стверджуєь, що про його справи мені краще нічого не знати. Досить того, що по його широких плечах і красивому, трохи почервонілому від спеки обличчю, жадібно бігають мої очі.

Переводячи погляд на Алекса, я помічаю, що його очі прикуті до мене, і від цього всередині все завмирає. Світ навколо стає для мене мовчазним. Я перестаю чути і бачити все, що є навколо, окрім погляду Алекса, який дивиться на мене.

— Підвезти вас? — запитує він, дивлячись тільки на мене.— Ми з Сандрою, — відповідаю швидко, — пішки дійдемо.

— У мене дача за містом, в суботу буде святкова вечірка, приєднуйтесь, — весело кидає Крістіан.