Привіт, друзі! Сьогодні ділюся з вами історією, як одна кава в маленькій затишній кав’ярні та розмова з другом загнали мене в творчий лабіринт. Моя книга, над якою я працюю, переживає справжню "кризу ідентичності", і я потребую ваших думок!

Ще до війни я написала на папері чернетки перших двох глав книги, якій тоді дала називу "Історія чоловіка", зараз ви її знаєте, як "Сага про час". Оповідь велася від першої особи — очима Максима, одного з головних героїв. Другий ключовий персонаж — Діма, його друг і науковий геній. Сюжет я  адаптувала до сучасних реалій, але основа історії вже була.

  Десь мабуть місяць тому, я зустрілася в кав’ярні з хорошим знайомим, який теж пише. Дала йому почитати чернетки, щоб дізнатися його думку. Він не лише підтримав ідею, а й порадив почати викладати книгу на цій плащадці. Але потім він поставив несподіване питання: "Діма — співголовний герой?" Я задумалась. А й справді, чому б не зробити Діму таким же важливим, як Максим? Це змінило мої плани.

Я вирішила переписати текст від третьої особи, щоб розкрити обидвох героїв і додати інших персонажів для ширшої картини. Але ось дилема: звичка писати від першої особи нікуди не ділася. Вона "проскакує" в тексті, і це помітила я сама, коли викладала четверту главу. Один із читачів навіть запитав: "Так і повинно бути?" Тож тепер я сиджу і думаю, що робити далі. 

Мені важливо, щоб історія залишалася емоційною, з фокусом на Максима і Діму, але водночас була багатогранною. Що думаєте? Який тип оповіді вам подобається як читачам — одна перша особа, дві перші особи чи третя особа? Може, хтось із вас стикався з подібною дилемою у своїй творчості? Діліться порадами, бо я трохи загубилась!