У новій главі "Приреченої" ми трошки зануримось у минуле ,в той момент коли Шанталь вперше побачить справжнє обличчя свого ,на той час, ще не чоловіка. Те, що було за зачиненими дверима, назавжди розбиває її ілюзії. Жорстокість, яку не можна виправдати. 

... Це сталося одного вечора, коли Рагнарон, як завжди без попередження, з’явився в моїх покоях. Я зустріла його звичним холодом — мовчазним, стримано відстороненим. Та він цього разу прийшов не вимагати, не наказувати. А запросити на вечерю.

Ми сіли разом на терасі ,зайнявши на двох одну канапу . Він був надзвичайно м’який у поводженні — накладав мені на тарілку найсмачніші страви, пропонував вибране вино, з усмішкою коментував дрібниці. В цей момент не вірилось що він взагалі здатен на жорстокість.Його рука не раз лягала на моє плече. Я кілька разів намагалася відсунутись, але щоразу він повертався — м’яко, наполегливо, мов дресирувальник, що привчає тварину до свого дотику. І я здалась. Просто терпіла, мов не помічала.

Та розмова, несподівано легка, захопила. Я розслабилась. Дозволила собі посміхнутись. Навіть розсміятись — щиро, голосно. Вино п’янило, в’язко розчиняючи спротив у грудях.

І Рагнарон це відчув.

Він підлив мені ще. Присів ближче. Його рука вже не лише торкалась — обіймала. Але я не пручалася. Була спокійна, розм’якла від тепла вечора, від алкоголю, від ілюзії безпеки. Його дотики стали частиною цього моменту. Я почала сприймати їх як щось... звичне. Майже приємне ...

 Здавалося все складалось якнайкраще ,ось він той момент коли дівчина була готова прийняти залицяння свого викрадача ,змиритись з власною долею і навіть дозволити собі отримати від цього щось приємне . В який момент все пійшло не так ? Про це ви дізнаєтесь завтра о 7.30 в новій главі Приреченої —  додавайте до бібліотеки що б не загубити .