Сьогодні я вирішив запустити нову рубрику "Щоденник Сингулярності". Мета знайомити моїх підписників і читачів з історією книги(без спойлерів звісно). І розповісти як та історія народжувалася.

Пролог я писав довго. Не технічно — емоційно. (технічно це взагалі не про мене. Владислав Дніпровський це знає точно=) Велика подяка йому. Він мені дуже допомагає в цьому плані)

Мені хотілося, щоб з першого абзацу читач не просто читав, а впав у атмосферу. Щоб кожна стрічка, разом із кожним подихом спалахувала яскравими образами,   щоб, серце стискалося від передчуття чогось.

Бо саме з цього починається «Сингулярність»: із моменту, коли щось приходить у наш світ, і все вже не може бути, як раніше.

Цей вступ — як вдих перед глибоким зануренням. Я довго шукав правильні слова, ритм, навіть температуру сцени. Хотілося не показати подію, а дати її відчути: на дотик, запах, звук.

Це не просто перша сторінка. Це — кордон. Історія починається з тремтіння в землі та тиші в небі.