Завтра о 9:00 вийде наступний розділ "Семи граней обману". Попереджаю одразу — він один з найдовших. Пропоную подивитися візуал))

Невелика цитата:

…Марі посадили на старий дерев’яний стілець у великій, темній залі — колишньому конференц-приміщенні чи залі нарад, перетвореному на щось середнє між офісом і кімнатою допитів. Її руки були вільні, але погляд — скутий. Холодний, зосереджений, мовчазний. Вона не ворушилася — лише раз на кілька хвилин переводила погляд з однієї точки на іншу, ніби фіксувала щось, що іншим було невидиме.

Перед нею стояв Торрес. Його обличчя було застиглим, мов у вітрини ювелірної крамниці. Він дивився на неї без роздратування, майже з цікавістю — як на розкриту шахівницю, на якій поки не хочеться робити хід.

— Ти ж розумієш, що це не гра, — сказав він м’яко, без погроз. — Тут немає публіки. Твої герої-детективи не прийдуть в останню секунду, Марі. Вони, либонь, навіть гадки не мають, де ти.

Дівчинка мовчала. Її губи були стиснуті в тонку лінію.

В іншому кінці зали, в напівтемряві, сиділа Анна. Перед нею — чорна скатертина, розкладені карти Таро. Пальці повільно водили по картках, ніби намацували щось невидиме. Очі були зосереджені, та водночас порожні — вона ніби дивилася в порожнечу, що розчинялася між минулим і майбутнім.

— Вона заблокована, — сказала Анна тихо. — Її страх — як бетон. Нічого не витікає.

— У кожного є слабке місце, — прошепотів Торрес, повернувшись до неї. — Ти ж це знаєш.

— Знаю, — відказала Анна і підняла очі. — Але її слабкість — не страх. Її слабкість — віра. І це гірше. Вона думає, що її знайдуть. Вона вперта, як її батько.

Торрес стиснув щелепи.

— У мене немає часу на віру! У мене є план.

Не пропустіть)