Що більше чіпляє: сам текст чи емоції після нього?

Що для мене більший кайф: написати сцену чи прочитати вашу реакцію на неї?

Привіт, мої хороші 
Іноді ловлю себе на тому, що найбільше люблю у письмі не самі слова… а той момент, коли ви їх відчуваєте.

Так-так, я зараз про ті сцени, які вивертають усе навиворіт. Коли пишеш — і всередині тисне. Сцена, що народжується з болю, з прожитого або вистражданого.
Коли ставиш крапку — і просто сидиш мовчки, не можеш зібрати себе докупи.

А потім...
Ви читаєте.
І з'являється коментар:
 «Я плакала на цьому моменті»
 «Ненавиджу тебе за цю сцену. Але дякую»

І я така:
Ось воно. Ось навіщо.

Бо я не просто написала — ви це відчули.
Ми були в цьому разом.

І я не знаю, що більше наповнює — процес створення, коли живеш кожним словом…
Чи цей діалог сердець, що стається після.

 А як ви думаєте? Ви як читачі/автори — більше кайфуєте від самого тексту чи від того, що він залишає після себе?

Поговорімо. Дуже чекаю ваших думок