Це одне з тих оповідань, які береш до рук із цікавості, а відкладаєш — вже з трепетом у грудях. Авторка створила дивовижну суміш наукової фантастики, драми і глибоких філософських запитань. тетяна демонструє глибоке розуміння теми — від нейрофізіології до етичних дилем експериментальної медицини. Усе це вмістилось у компактні 69 сторінок — але читання залишає набагато довший післясмак.

Ідея транслювати сни коматозних пацієнтів на екрани? Як на мене — це не просто цікаво, це моторошно та актуально. Авторка вміло балансує між нейрофізикою й людськими почуттями. Герой Марк Шевцов — не просто вчений, а людина з болем, сумнівами і надією.

Особливо мене зачепив образ Єгора — його історія має свій нерв. Вона не про війну, а про те, що буває з душею, коли тіло зранене, а світ навколо мовчить.

Так, місцями траплялись помітні росизми чи трошки рвані діалоги. Були сцени, які хотілося би глибше прописати — як от лінія зі спецслужбами. Але все це не забирає головного: атмосфери напруги, щирості й відчуття, що ти читаєш не чергову фантастику, а щось значно реальніше.

Цей твір змусив мене задуматись: хто ми, коли вимикається свідомість? І чи справді ми маємо право втручатися у внутрішній світ іншої людини, хай навіть з благими намірами?