Уривок з продовження історії Давида та Софії)))

Багато кого чекає продовження моєї першої книги, тому я вирішила поділитись одненьким уривочком. 

Сподіваюсь вам сподобається.

– Відпусти, Давиде. – голос мій не тремтить, і я вдячна собі за це.

– Ти хочеш, щоб я повірив у цю маячню? – його обличчя спотворює посмішка, повна болю і гіркої іронії. – Ти хочеш, щоб я повірив, що для тебе це нічого не значило?

Він нахиляється ближче, і я відчуваю, як його подих ковзає по моїй шкірі.

– Скажи це, ще раз. – його голос хрипкий, зіпсований ледь стримуваним гнівом.

Дивлюся йому просто в очі.

– Я тебе ніколи не кохала, не кохаю і тим більше ніколи не покохаю.

Кожне слово – як ніж по його обличчю. Усмішка, що, ще мить тому блукала на його губах, тане, залишаючи по собі лише холодний спокій. А моє серце тим часом розривається на шматки. Я не даю собі права зупинитися.

– Тому зникни з мого життя. Раз і назавжди.

Його погляд пронизує мене наскрізь. Він намагається вловити бодай натяк на брехню. Бодай один знак, що це неправда.

Давид робить крок назад, але не відводить очей.

– Добре, я піду.

Ці слова падають важким каменем з моєї душі. Але полегшення триває лише секунду.

– Але спершу я хочу побачити його. Того, за кого ти вийшла заміж.

Ні. Ні. Ні. Він не міг дізнатися!

– Що?..

Давид нахиляє голову, уважно вивчаючи моє обличчя.

– Я хочу побачити того, на кого ти мене проміняла.

Я ледь відкриваю рота, щоб заперечити... Але з будинку, сміючись, вибігає ---. У руках – морозиво, позаду неї біжить ---.

– Мам! – кричить вона. – Скажи татові, що ти дозволила мені з'їсти два морозива!

Світ навколо мене завмирає.