Як же ж без поезії ? Так! Ніяк!)) 

До вашої уваги — секстина соната

ШЕПІТ НЕРІАДА 

На краю світу стоїть Вона, моя розрада,
любов в Її очах — веде мене туди,
де береги у водах скелясті Неріада,
розбиті хвилями гудуть світи,
і там шепочуть вічні скелі під ногами,
що ми одні поміж далекими зірками.

Нас зустрічає спів зіркових бурних хвиль,
що віддзеркалюють самотні дві постави,
як древні камені, мовчазних гострих скель,
що бережуть себе для вічної любови.
Котра пройшла безоднями старих часів
і нас веде до обрію невиданих світів.

Вона веде нас двох дорогою до себе.
Нехай хвилюється водами гнівний Неріад,
нехай незгоди розіб'ються в древні скелі,
кохання наше — це наш дім і наш гаразд.
Серця, що з плоті й крові зліплені колись,
скель не бояться — вірністю зрослись.

В Твоїх очах я бачу цілий Всесвіт вічний,
їх не сховає Люміс мовчазний і Неріад,
і не спустошить мені серце жоден вітер —
усмішка Твоя сильніша за весь страх.
І разом обійнявши ці мовчазні скелі,
вони для нас піснями гомонять — любові.

Вона і я — зірки,
наш притулок — скелі,
і вічний шепіт — любов Неріад.

Так… Це ПОВНЕ ЗАНУРЕННЯ

Я почав наповнювати останній тематичний розділ Повного Занурення. Та окремої збірки ПОЕЗІЯ ЖИВОЇ ХРОНІКИ  

Усіх запрошую 

З повагою

Romul Sheridan