Я не з тих людей, хто жаліється, або показує свої слабкості. Це не в моєму стилі і не в моєму характері. Але інколи трапляються речі, які просто розбивають. На дрібні уламки. Тоді, коли ти вже думаєш, що цього ніколи не повториться. Коли ти безмежно довіряєш цій людині все, бо вважаєш, що ви практично одне ціле. 

Отакий от удар під дих. Чи може, спроба втоплення. Коли ти більше тупо не можеш дихати. 

Так, врешті-решт немає ніякого "одного цілого". Всі зраджують, хай не фізично, морально. Всі роблять так, як їм вигідно. Немає ніякої любові. І кохання не існує. Є хіть, є зручність, є корисність. І саме так сталося і в нашому випадку. Була корисність, зручність... Твоя близькість, хай і все вийшло випадково, бо ж ми були ворогами. Хіть. Так, куди ж без цього. Твій голос до сих пір лунає десь на підкорках свідомості. В різні моменти. Коли ти плакала, коли була щаслива. Коли... Так, коли ти була в ейфорії теж. Хоча, може, ти це все придумала, і ніякої ейфорії не було. Просто хотіла, щоб мені здавалось, що вона була.

Десь до всього цього обману все зруйнувалося. 

Можливо, через те, що ми від початку були з "протилежних світів", наш звʼязок від початку був приречений. 

Але мені весь час хотілось потягнути. Не хотілось здаватися щодо нас. Незважаючи на всі "але", незважаючи ні на що. Раз за разом. Бо я тебе люблю. Дуже.

Я не можу взяти і забути те. Не можу не звертати уваги. Ти раз за разом робиш мені боляче. А я роблю боляче тобі. І ось і черговий раз, коли це трапилось, ти зробила те, що зробила, прийняла те довбане рішення... І нам обом доведеться якось розгрібати наслідки. От тільки чи розгрібемо?...

Підтримати можна тут. Старт передплати. Перший день. Підтримка в перший день дуже важлива. Дякую.