Рецензія на оповідання Тетяни Гищак «Кіт Шредінгера» в рамках марафону

  З таким поняттям, як «кіт Шредінгера» я була знайома, але в такій інтерпретації навіть не уявляла. Це коротке фантастичне оповіданнячко втілює в собі маленьку мрію багатьох українців.  От би й справді там таку квантову ракету і пару десятків котиків J

    Спочатку я читала і не розуміла, в чому річ. Здавалося б, про невиліковність ницої нації уже і так всім відомо. Що нового можна з того взяти? Але раптом доходить: кіт «нявкає» українською. Це вводить в ступор двох пенсіонерів, які потрапляють в епіцентр квантової невизначеності і самі починають думати українською. І отакий прийом лікування їхнього критичного тупізму мені дуже сподобався.

   Авторка майстерно поєднує соціальну сатиру, фантастику і філософію, приправляє все гумором, зрозумілим лише українцю. А цей її тонкий символізм – триколірний кіт, як символ невизначеності з одного боку, і змін – з іншого, - просто феноменальне рішення. Шкода, що москалі не готові ні до змін, ні до правди.

   Твір однозначно вартий уваги, адже в таких тісних компактних рамках авторці вдалося легко й іронічно передати емоційні й ідейні навантаження разом із глибоким сюжетом. Цей котик підніме вам настрій однозначноJ