Вітаю!

Запрошую до нового розділу роману, "Після ночі кохання...".

Уривок.

— Сергію Орестовичу, давайте начистоту: навіщо я вам?

— Ну, як... — він затинається, а за мить, наближаючись, додає: — Ти подобаєшся мені, і я хотів би, аби в нас були стосунки.

Пильно дивлюся на чоловіка і заперечую його слова.

— У нас не може бути стосунків, Сергію Орестовичу. У мене є донька, і мені потрібен чоловік, який полюбить її, як власну, і це одне. А інше — мені не потрібен чоловік, який влаштовуватиме оргії з дівками в готелях, доки я працюватиму чи чекатиму його вдома.

— Даяно, ти про що? — ошелешено перепитує Некрасов.

Хмикнувши, дивлюся на свого сусіда і диву даюся, як чоловіки можуть так правдоподібно брехати.

— Про вечір п’ятниці, а точніше ніч, Сергію Орестовичу. — переказую слова Новака і додаю. — Ви не зобов’язані були їхати додому після того, як я пішла, але ваші розваги яскраво підкреслюють той факт, що ви не змінитеся ніколи, — бачу, що чоловік хоче щось заперечити, та я нахабно випереджаю його: — Звісно, це ваше життя, і я не вправі вам вказувати, — кожен живе, як вважає за потрібне. Тож між нами не може нічого бути. Мені потрібен вірний чоловік, про іншого чути не хочу.

На мої слова Некрасов хмикає і зухвало заявляє:

— Мала, ти об, що вдарилася? Ти думаєш, мені потрібна баба, яка триматиме мене під каблуком? Я маю стільки коштів, що можу собі дозволити купити будь-яку дівку. І вона сидітиме нижче плінтуса і робитиме те, що я скажу. Це зрозуміло?

Висловлювання цього покидька вивели мене зі себе. Якщо він гадає, що я вже злякалася і покірно схилю голову, то він прорахувався.

— Зрозуміло! — із сарказмом повторюю і зухвало питаю: — Тільки не розумію, чому ти ще тут? У нашому будинку продажних шмар нема. Бо я не терпітиму зухвалого кретина, який не має елементарної поваги до людей. — відверто дивлюся на блондина і неоднозначно перепитую. — Це зрозуміло?

Книга тут...

Приємних емоцій від читання!