Або як я згенерувала обличчя своїх героїв — і тепер не знаю, куди від них подітись

Сьогодні я нарешті зробила те, що давно хотіла, але відкладала. Згенерувала своїх персонажів. Ні, не просто "от він високий і темноволосий" — а буквально подивилась їм в очі. Завдяки ШІ, у мене тепер є портрети Авелія, Лілії, Еліоса, молодшого брата (так-так, саме того) і навіть Матильди — матері, що пахне жасмином і мовчить глибше за всіх мудреців.

І знаєте що? Це дивне відчуття. Вони більше не лише у моїй голові. Вони дивляться на мене. Авелій — сумно, Лілія — як завжди стримано, Матильда — ніби знає щось про мене, чого я ще не знаю сама.

Я дівчина, яка, здавалось би, просто пише собі роман "Покинутий трон", у якому все мало йти як планувалось. Але тепер, коли я бачу, як виглядає імператор, від якого тікає головний герой — мені самій хочеться втекти. Не з історії — з трону, який цей імператор собою уособлює.

А тепер — чесно. А ви як уявляєте Авелія? А Лілію?
А кого з них ви підтримали б у момент зречення — і чому це була б мітла Тома?

Напишіть, мені справді цікаво почитати чужі бачення. Бо знаєте, в якийсь момент історія починає жити не тільки в авторі, а й у кожному, хто її читає.

Залишаю вам фіалки і тінь трону 
 

Лілія й Авелій



Касіан




Еліос






Матильда