Особисто для мене, найпродуктивнішим часом для написання є вечір і ніч. Темрява ночі стає ніби великим екраном моєї уяви. Буває й таке, що схаменутися вдасться, коли зажевріє світанок. А от коли я їду у транспорті, можу писати і вранці, і вдень.

Можливо жайворонки творять зранку? Читала про те, як писали і пишуть відомі письменники: хтось голяка, хтось стоячи, хтось виключно лежачи... 

Ось один з моїх міні творів, де я надихалася ніччю, і довгою дорогою.

Ніч. Ніч - море часу для думок. Море в якому часом захлинаєшся, часом стомлено плаваєш на його густій поверхні і дивишся крізь стелю в небо. А там...А там Всесвіт жонглює зорями і Бог, розчесавши довгими пальцями сиву бороду, уважно дивиться вічну виставу. Йому, такому безкінечно мудрому і всезнаючому, відомо як все почалося і як закінчиться. Він добре все влаштував і десь, в гибинах свого божественого єства, відчуває задоволення від створеного. Але, як кожному винахіднику, садівнику і філософу, Йому здається, що картинка не достатньо чітка, чогось бракує, а щось застаріло і потребує удосконалення або заміни. Чи просто з'явилася свіжа ідея. І Він закочує рукави та стає до роботи. Минає час... І ось...Через мільйони років-митей переналаштувань і еволюції, Бог знову сідає відпочити. Стирає з обличчя глину, сажу. Виймає з бороди уламки метеоритів, розчісує її довгими пальцями і уважно спостерігає вічну виставу. А там... Там Всесвіт жонглює зорями.