Потихеньку повертаюсь до оновлень. Сьогодні вночі був новий розділ "(Не)вічної зими", а ввечері ще будуть й на інші книги оновлення. 

Залишившись наодинці, я вмостилася на диванчику біля вікна і, сховавши обличчя в подушці, розплакалась. Мене розривало на частини усвідомлення того, що єдина моя рідна людина в цьому світі — моя дитина. Так, Ерінвальд мене кохав, але він не був моїм родичем і попри наші з ним ніжні почуття, ми були знайомі зовсім мало. А я хотіла хоч когось рідного й близького з мого старого життя! Я думала, що звикла вже до думки, що більш нікого з них не побачу, що виплакала весь біль раніше, але вагітність зробила мене надто чутливою і я знову переживала старий біль. От би маму сюди хоч на 5 хвилинок, щоб всього лише обійняла мене, пораділа майбутній онучці і дала кілька порад. Але… Це неможливо.